Тест: як добре ви знаєте життя та творчість Лесі Українки?

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка, була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах "Перший вінок". Була з родини небагатого поміщика, дворянина Петра Якимовича Драгоманова.

Батько, Петро Антонович Косач, походив із гербового заможного українсько-козацького шляхетства, яке після скасування Гетьманщини отримало всі права російського дворянства. Він був високоосвіченим поміщиком, який дуже любив літературу і живопис.

Псевдонім “Українка” з’явився в 1884 році, коли дівчині було 13. Лариса Косач запозичила його в дядька Михайла Драгоманова, яким дуже захоплювалась. А Лесею її лагідно називали в сім’ї.
За іншою версією, псевдонім придумала її мати — Олена Пчілка, прагнула підкреслити справжню любов до Батьківщини – на відміну від поверхового “українофільства”.

Сталося це під враженням від арешту й заслання до Сибіру рідної тітки, Олени Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”. За переказами, дівчинка написала вірш під старим ясеном біля в’їзної вежі замку Любарта у Луцьку, який нині іменують Лесиним.

А вже у тринадцять років Ларису Косач почали друкувати. 1884 року у Львові в журналі “Зоря” опублікували два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка.

Вважається, що Леся Українка захворіла в 10-річному віці, коли промочила валянки під час водосвяття на річці Стир. Оскільки спершу боліла тільки права нога, вирішили, що це гострий ревматизм. Але біль з’явився і в руках. Влітку 1883 року у Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні того ж року їй видалили уражені кістки лівої руки. І вона вже не змогла грати на фортепіано, як доти. Хоча вважала, що з неї міг би вийти кращий музикант і композитор, аніж поет. Але грати продовжувала все одно. Коли після операції її руки та одну ногу зафіксували у гіпс, вона навчилася грати пальцями ступні вільної ноги. Зараз її рояль знаходиться у музеї села Колодяжне, що у Ковельському районі Волинської області.

Лев Скулинський мав в урочищі літню хатину, якою користувався, аби випасати худобу. Дядько Лев знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Всього трьох днів вистачило письменниці, аби набратися вражень і згодом відтворити їх у “Лісовій пісні”. Місцеві жителі подейкують, що у Скулинському лісі живуть привиди і вряди-годи лякають туристів, які осмілюються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики і мавки з “Лісової пісні” не такі уже й вигадані :))

Сергій Мержинський, якому був присвячений відомий лист Лесі Українки  “Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами”, не відповідав їй взаємністю. Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Леся йому освідчилась, холодно відповів “Ні…” Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого від сухот Сергія Мержинського поему “Одержима”. Він помер, заповідаючи Лесі, яка була поруч, подбати про іншу жінку, яку він кохав.

“Бояриня” — патріотично-феміністична драматична поема Лесі Українки, написана впродовж трьох днів (27-29 квітня 1910 р.) у Єгипеті, де письменниця лікувалася від сухот. Написаний далеко від Батьківщини (поема просякнута невимовною тугою за Україною), — це єдиний твір Лесі Українки, який базується на українській історії. Події в поемі розгортаються в часи Руїни (60-і роки XVII століття) на Лівобережній Україні та в Москві.

Правильно!
В тридев'ятім славнім царстві,
Де колись був Цар-Горох,
Є тепер на господарстві
Мудрий пан, вельможний Ох.
Сам той Ох на корх заввишки,
А на сажень борода,
Знає край і вздовж і вширшки,
І кому яка біда.
Чи хто правий, чи неправий,
Чи хто прийде сам, чи вдвох, -
Всіх приймав пан ласкавий,
Тільки треба мовить "Ох".
(...)

Леся Українка добре знала багато європейських мов: крім слов'янських (українську, російську, польську, болгарську), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину, Окрім того, вивчала грузинську, шведську, іспанську. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра..

Його повна назва — 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.

Не дивуйтесь, що квітом прекрасним
Розцвілася дівчина несміла, –
Так під промінням сонечка ясним
Розцвітає первісточка біла.
Не дивуйтесь, що думи глибокі 
Будять речі та сльози пекучі, –
Так напровесні дзвінкі потоки
Прудко, гучно збігають із кручі.
Не дивуйтесь, що серце так рв’яно,
Щиро прагне і волі, і діла, –
Чули ви, як напровесні рано
Жайворонкова пісня бриніла?

Сергій Мержинський був справжнім, зрілим коханням Лесі Українки. А з Максимом Лариса познайомилася влітку 1886-го у волинському селі Колодяжному, де її батьки мали маєток. Максимові було 18, дівчині – 15 років. Максим дружив із її братом Михайлом. А з Ларисою його поєднала творчість — згодом вони спільно переклали “Книгу пісень” Генріха Гейне.
З іменем Славінського пов’язано багато перлин Лесиної інтимної лірики: “Горить моє серце”, “Стояла я і слухала весну”, “Хотіла б я піснею стати”, “Сон літньої ночі”… До “пана Максима” звернуті й такі слова: “Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…”
Зі спогадів українського політичного діяча, історика Олександра Шульгіна, оприлюднених після смерті дружини Максима Антоновича: “Тепер можна сказати і про зворушливий його роман із великою українською поетесою, в душі якої він лишив глибокий слід”.

Вони познайомилися в листопаді 1898 р. у літературно-артистичному гуртку Київського університету, де Леся читала своє оповідання "Над морем". Вона запропонувала йому записати від себе народні пісні, які він збирав. Згодом знайомство переростає в стосунки. Їхні стосунки викликали спротив у батьків Лесі. Адже він був молодшим за неї на 9 років, хворів туберкульозом, не мав статків. Поетеса зреклася фінансової підтримки родичів і вийшла заміж за Климента. Квітка поступово почав продавати усе, що нажив: від меблів до книжок, аби оплатити лікування дружини. Після смерті поетеси Климент прожив ще 40 років, пройшовши через сталінські в’язниці та табори. Климент Квітка зберіг записи, на яких можна почути голос поетеси. Вони дійшли до наших днів.

Більшу частину життя Леся Українка перебувала під негласним поліцейським наглядом, а імперська цензура неодноразова забороняла її твори. Поетеса здебільшого публікувала твори за кордоном. Крім того, дослідники одностайні, що якби Леся не померла від туберкульозу, то Дамоклів меч тоталітарної радянської системи опустився б і на її голову, про що свідчить доля її рідних.

Наклад книги становив лише 500 примірників.

Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.

Антон Борисович Шимановський (1878 — 1941 Москва) — активний соціал-революціонер, агроном за фахом, художник, колекціонер. Двоюрідний брат Лесі Українки — син її тітки по батькові Олександри Антонівнівни Косач.

Він був одружений із молодшою сестрою Лесі Оксаною Косач, щоправда, вони згодом розлучилися.

На фото: Леся Українка, Олена Пчілка, Оксана Косач, Антон Шимановський.