“Пригодонька”, довжиною в життя. 91-річний упівець Степан Петраш написав книгу спогадів

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 29.09.2018 14:54
  • 0

Степан Петраш — голова Калуської міськрайонної станиці Братства вояків УПА, почесний громадянин міста, активний громадський діяч. У 2015 році фотографія, на якій він за руку тримається з 97-річним ветераном Другої світової війни із Запоріжжя Іваном Залужним облетіла не тільки Україну, а й Європу — як доказ примирення між учасниками світової війни різних військових формувань. Життя друга Степана сповнене радості і смутку, зустрічей і розлук, страждань і надії, зневіри від безвиході і віри у перемогу. Його життя — це ціла епоха, яку він відобразив на сторінках книги спогадів “Була собі пригодонька”, презентація якої відбулася 28 вересня у ПК “Мінерал”.

Модератор заходу заслужений вчитель України, член спілки письменників України та автор передмови до книги Оксана Тебешевська зазначила: 

— Епохи як люди. Вони народжуються, живуть і вмирають. А ми шукаємо тих, хто їх бачив. Степан Петраш — то направду ціла епоха. І та епоха живе у його серці, його думках, його спогадах. І та епоха постала у його книжці “Була собі пригодонька”.

"Була собі пригодонька"

Знайомство з автором

Степана Петраша добре знають більшість жителів Калущини. Адже немає такого заходу, в якому він би не брав участь, немає такого навчального закладу, який він не відвідав би. Але щоб ближче познайомити читачів з другом Степаном як з людиною, а не тільки громадським діячем, онучка Ксенія Петраш та Калуське міське телебачення відобразили його життя у світлинах. Ось Степан — ще зовсім маленький, разом із мамою та батьком. Вояком Української галицької армії. Ось він — учень торгівельної школи у Станіславові. Ось рідне село Залуква, де зустрів перше кохання. А ось “Данилко” (таке псевдо Степан отримав у підпіллі) — разом із хлопцями-політв’язнями в бараці на Воркуті. Ось — дівчата із жіночого табору, котрі вишили йому сорочку. Фотографія Стефочки, котра стала вірною дружиною. І багато-багато фото — з різних заходів по всій Україні — до сьогоднішніх днів.

Степан Петраш та Іван Залужний Фото із сайту uainfo.org

Про що книга?

Починається книжка розповіддю про родину, рідне село Залукву. Разом з автором ніби переносишся на береги Дністра і Лукви, у те мальовниче село поблизу древнього Галича, де пройшло його дитинство і змужніла душа. Степан Петраш, як пише у передмові до книги Оксана Тебешевська, оповідає про своє навчання, про те, яких утисків і принижень зазнавали українські діти при польській владі, а після 1939 року — при більшовицькій. Уже з юних літ Степан чинив спротив окупантам, розумів, що молоді українці повинні боронити свій рідний край, берегти материнську мову.

Дуже детально і цікаво автор змальовує роботу в підпіллі, зокрема в боївці СБ “Артима”, те, як опинився у лавах повстанців, а потім у кігтях НКВД. Був арештований, 22 травня 1945 року отримав 10 років позбавлення волі і ще 5 років позбавлення прав.

Розповідь про дорогу до Воркути, перебування у зоні, тяжку працю на шахті, організацію та діяльність у таборах груп українців-націоналістів — майже літописна. З великим захопленням читаєш сторінки книги, присвячені побратимам, односельцям, новітній українській історії. У книзі є і про роботу голови Станиці братства вояків УПА, зокрема виховання студентської та учнівської молоді.

Як виник задум написати книгу?

Степан Петраш зазначає, що ідею написати книгу в подали соратники із Координаційної ради Калущини. Директор Тужилівського НВК Іван Живачівський пропонував домовитися з котримось із журналістів, щоб вони записали спогади на диктофон, а потім набрали текст.

— От я і подумав, — з усмішкою говорить автор. — Хіба я вже такий старий, що не зможу сам записати свої спогади? От купив зошити, взяв ручку і чотири години безперестанку писав. А потім поніс свої “доробки” до онуків Ксенії та Максима. І тут уже шляху назад не було. Бо ви не знаєте моїх онуків! “Діду, та то шедевр! Пиши далі!” — переконували мене. Попробуй їм заперечити! І я писав. Два місяці нічим більше не займався. Так народилася моя книга.

Свої спогади Степан Петраш присвятив “світлої пам’яті дружині і другу Кульчицькій-Петраш Стефанії (дочці Василя)”.

Автор книги Степан Петраш та модератор заходу Оксана Тебешевська Наталія Павлечко

Про перше та останнє кохання

Степан Петраш — справжній борець за українську справу, активіст. Але є ще й інший Степан — чоловік, батько, дідусь. Цікавими є спогади про першу юнацьку любов. Одного разу синьоокий хлопець отримав три записки. Дві — у справах. А одна була трохи дивною: “Ти симпатичний, але химерний”. Його “гейби електричним струмом прошило”. Впізнав, що це почерк Богданки. Вранці зустрів її біля молочарні. Привіталися, розговорилися. Степан забрав у неї рукавичку, щоб потім була нагода знову зустрітися. Проте не судилося їм бути разом. За участь у підпіллі юнак та юнка опинилися у таборах. Він — у Воркуті, вона — на Колимі. Там Богдана і вийшла заміж.

А Степан зустрів свою долю на Воркуті. Якось зустрів свою землячку Марію. Вона і каже: “Степане, маю для тебе гарну дитину” — “Та мені не дитини, а дівчини потрібно” — “Приходи до нашого табору, скажи, щоб покликали Стефу Кульчицьку” (а Степан уже на той час отримав послаблення режиму, тож міг вільно пересуватися після роботи). Так і познайомилися. Зустрілися всього три рази. А на четвертий Степан прийшов до домівки Стефи, де вона жила на засланні разом із мамою, взяв дівчину за руку і каже: “Мамо, благословіть нас”. Мама взяла ікону Богородиці і благословила дітей на подружнє життя (бо ж священика не було). Брат позичив у сусідів пляшку горілки і так відгуляли весілля. А офіційно розписалися вже потім.

Із своєю Стефочкою Стефан прожив 54 щасливих років. “Не можу сказати, що в мирі та злагоді, — жартує автор, — але я затямив одне: щоб було добре, із жінкою краще не сваритися”.

На сцені: онучка Степана Петраша Ксенія, модератор заходу Оксана Тебешевська, Степан Петраш, онуки Олеся та Максим Наталія Павлечко

На презентації книги гості почули ще багато цікавих історій: як Степан студентом торговельної школи викрав портрет Леніна та кинув його у калюжу, як вели хлопця на розстріл у Воркуті через організацію страйку на шахті, про поїздку у Холодний Яр, про революції у 90-х, Помаранчеву революцію та Революцію Гідності, про побратимів — вояків ОУН-УПА та теперішніх хлопців, які відстоюють незалежність держави на Сході України.

Для Степана Петраша лунало багато теплих слів — від голови Всеукраїнського братства ОУН-УПА Богдана Боровича, голови міської організаї КУН Олега Кушлика, народного депутата попередніх скликань Євгена Гірника, заступника голови міського об’єднання “Свобода” Ігоря Сметанського, бійця українсько-московської війни Олександра Коваля, від онуків Ксенії, Максима та Олесі та багатьох інших. Усі бажали автору довгих літ, міцного здоров’я і написати ще кілька книг. Адже спогадів у Степана Петраша — більш ніж достатньо.

Окрасою вечора стали виступи народного вокально-інструментального гурту “Передзвін” (керівник — Галина Мисюра). Гурт виконав кілька пісень на повстанську тематику. А ще — подарував другу Степанові футболку від Калуського осередку організації "Українська молодь — Христові".

Гурт "Передзвін" Наталія Павлечко

Придбати книгу можна у Копі-центрі. Вартість — 80 гривень.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції Kalushnews.city забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

Коментарі:

Останні новини