Дорослі чоловіки з модельками машинок. Таку картину можна було спостерігати в одному з пабів міста, де свою річницю відзначала громадська організація «Калуш Авто-Ретро-Клуб «Відроджені мотори».
Кругом ще й журнали на автомобільну тематику. Здається, зрозуміло, якою буде основна тема розмови за цим столом. А вийшло все не так просто.
— Думаю, знались ви між собою й раніше.
Ігор Петрів: Аякже. Себастьяна Олега, наприклад, знають всі, бо він ремонтує мотори. Тай Калуш невелике місто, щоб часто тут зустріти ретро-автомобілі, тому й бачились і знались.
Мирослав Грибінник: Об’єднав усіх я. А от Микола Німак займався всією паперовою роботою.
Учасники калуського авто-ретро-клубу
— Чому ідея створити громадську організацію виникла тільки рік тому?
Микола Німак: Віримо, що громадська організація може впливати на розвиток міста. Кожен з нас має автівку, і не одну, яка викликає цікавість у людей. В планах була ідея створення музею-майстерні, куди можна було б прийти з дітьми і подивитись на збережені автомобілі. А також поспостерігати як реставрується машина.
Мирослав Грибінник: Біля кожної з них буде табличка з інформацією про конкретну машину. Крім того, фотографії стану, у якому її придбали, і роботи, яку з нею проводили. Думаємо, це б зацікавило багатьох, бо автомобіль – це не тільки мотори, це й дизайн салону, зовнішнє оформлення машин тощо. Але, питання з приміщенням ще досі невирішене. За рік до нас приєдналося ще декілька фанатів ретро, будемо писати запит до міської влади.
— За столом шестеро людей. Тут всі учасники організації?
Мирослав Грибінник: Так, всі хто змогли прийти в цей день, бо ж Миколая.
— А у Калуші ще хтось, крім вас, має ретро-автомобілі?
Мирослав Грибінник: Мають. Загалом у місті понад 30 ретро-машин. І то, не про всі ми знаємо. А ще є любителі і по селах в районі.
Богдан Токарчук: Думаємо, багато машин взагалі тримають у гаражах без належного догляду.
— Кожен клуб за інтересами має якісь свої поняття, визначення, які відомі тільки у їхньому колі. Як у вас з цим?
Мирослав Грибінник: Звичайно є. От, наприклад, ми визначаємо власників ретро-автомобілів по категоріях: ідейні – це ті, що «хворі» вірусом ретро і самостійно відновлюють машини; власники, які купили вже відновлені авто; ті, кому ретро-машина попалась випадково: чи то у спадок, чи хтось подарував. Ще є перепродувачі-бариги, але ми їх не любимо, тому до себе не відносимо.
На день прапора
— А тут представники якої категорії?
Ми всі ідейні.
— Як часто виїжджаєте на старих автомобілях?
Ігор Петрів: У мене, наприклад, немає іншої машини, крім «Москвича 408». Тому найчастіше на вулицях міста ви можете зустріти саме мою ретро-машину.
Богдан Токарчук: Я виїжджаю щотижня чи раз у два тижні на своєму ГАЗ-69. Їжджу в основному по бездоріжжю.
Мирослав Грибінник: Решта класично: на відкриття та закриття сезону, на день міста, день прапора та й під настрій і погоду
- Коли відбувся перший спільний виїзд учасників калуського клубу?
Богдан Токарчук: У вересні 2016 року дві наші машини поїхали на день міста до Богородчан.
— А найдовший виїзд куди був?
Богдан Токарчук: До Криворівні у листопаді 2016 року. Ми проїхали 150 кілометрів в одну сторону. Їхало три машини на закриття сезону. Запросив нас гуцульський ретро-клуб.
— Серед вас усі технологи? Якось не уявляю, щоб гуманітарій був затятим ретро-автомобілістом.
Мирослав Грибінник: Це не залежить від професійних навиків. Серед нас є приватні підприємці, лікар, адвокат, радіотелемайстер, столяр …
На столі стоять старі фото міста та листівки. На одній з них, датованій 1960 роком, зображений «Москвич 400».
Калуш 1960 року
Мирослав Грибінник: Ця машина є в нашому клубі. Правда стан недуже.
— Які марки машин є у вас?
Мирослав Грибінник: Практично весь модельний ряд колишнього Радянського Союзу. Західна Україна в часи Союзу була досить бідною, тому кращих марок тут майже не знайдеш.
Олег Себастьян: Я власник Мерседеса 1976 року. У мене родичі в Німеччині, там я й придбав це авто.
Мирослав Грибінник: У клубі є по чотири машини: ГАЗ М20 «Побєда», ГАЗ М21 «Волга», ЗАЗ 965; три машини ГАЗ 69 «Волинянка», по дві: ЗАЗ 968, «Москвич 407» і це ще не весь перелік.
— Яка машина клубу найцінніша?
Олег Себастьян: На даний момент «Побєда-кабріолет» 1949 року Мирослава Грибінника. Цих моделей було випущено мало і ще менше їх потрапило до України.
Незапланована зустріч у жовтні минулого року
— От, наприклад, я хочу придбати ретро-автомобіль, що порадите?
Мирослав Грибінник: Добре подумати! Якщо ідея виникла, то треба її відкласти у ящик на місяць. Якщо не перегорите, тоді наступний етап: уявіть, що у Вас в гаражі стоїть ця машина. Ще раз наголошу – в гаражі. Він мусить бути, бо роботи буде багато. Чи Ви готові її розібрати, а це найлегше, і зібрати? В інакшому випадку повинно бути багато коштів і майстер, який вже робив таку машину. Чи Вам комфортно буде їздити саме на такому авто? Історія знає випадок придбання і реставрації «горбатого» Запорожця. Після першого виїзду машину продали. Коли запитали власника: «У чому справа?» Він відповів, що вона йому зовні дуже подобається. Проте, коли сів і проїхався, то зрозумів, що їздити на ній не буде, це не його. А ще: коли купляєте старе авто, обов’язково перевіряйте документи. І чи можна їх переоформити. Якщо Ви таки впевнені, що хочете мати саме ретро-автомобіль, то поспішайте. Зараз величезний попит на наші автомобілі серед поляків і чехів.
По дорозі в Криворівню
— Скільки часу триває ремонт машини?
Мирослав Грибінник: Залежно від типу ремонту. Є ремонт – швидко, аби виїхати. Є відновлення – це надання машині оригінального інтер'єру та екстер'єру, модернізація ходових якостей. І є реставрація з оригінальними болтиками і шайбочками, тканиною салону. Усе досить важко і триває довго.
____
Розмова затягується й виглядає так, що ретро – це невід’ємна частина цих чоловіків. І це не стосується тільки машин. Вони цікавляться всім, що відноситься до минулого, головно минулого їхнього міста.
