ЗУНР: як у Калуші 100 років тому українці свою владу встановлювали

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 01.11.2018 14:30
  • 0

 

100 років тому, вранці 1 листопада, оголошення на стінах львівських будинків сповістило про повстання: “Волею українського народу утворилася на українських землях старої Австро-Угорської монархії Українська Держава..."Повстання, яке отримало назву Листопадовий Зрив, поширилося на  Галичину та Волинь. Завершилося воно встановленням влади Української держави, яку назвали Західноукраїнською Народною Республікою.

У Калуші повітовий народний комітет взяв владу у свої руки без бою і людських втрат.
 

Калущина, як і уся українська Галичина, чекала кінець війни 1918 року. У Калуші діяв повітовий народний комітет. У його склад входили відомі громадяни з Калуша і найближчих околиць, які на перший поклик кожної хвилини могли прибути на нараду. Калуський комітет очолював адвокат — доктор Микола Желехівський, до складу комітету входили калушани: молодий катехит отець Павло Джулинський, начальник повітової торговельної спілки Осип Ткачук, міщанин, що працював на Соліні, Семен Захней, суддя Юліян Білинський, міщанин Добрянський, учитель Дометій Попович, а з найближчих сіл — парох зі села Хотінь отець Микола Янович, управитель школи із села Підмихайля — Ґлодзінський, парох із села Угринів — отець Андрій Бандера, парох із села Рівня — отець Наконечний.

У Львові 21 жовтня 1918 року отець Петро Джулинський зустрівся з послом до Галицького Сойму з Калущини, доктором Іваном Куровцем. Доктор Куровець, визначний лікар (особистий лікар Митрополита А. Шептицького) був «батьком» національного відродження Калущини і жив в той час у Львові. Доктор Куровець порадив отцю Джулинському зустрітися з секретарем Української Національної Ради, послом доктором Степаном Бараном. А вже він сказав отцю Джулинському, щоб повітовий комітет розробив заходи перебрання державної влади. Після цього доручення зі Львова в Калуші створено Комітет акції, до якого обрано отця Петра Джулинського, Осипа Ткачука і Степана Захнея.

До Львова 30 жовтня на нараду Української Національної Ради виїхав голова Калуського комітету доктор Микола Желехівський. Нарада мала відбутися 31 жовтня 1918 року.

Одночасно розіслано зі Львова по краю кур’єрів, які повезли наказ від Української влади перебрати адміністрацію й військові установи в українські

Члени уряду Зунр у Кам'янці-Подільському Фото взято із сайту esu.com.ua

руки.

До Калуша прибув 1 листопада кур’єр зі Львова — студент Богословії Яців, родом з Тужилова. Яців привіз наказ, підписаний сотником Українських Січових Стрільців Дмитром Вітовським — військовим командантом міста Львова. Перебрання влади в Калуші провели члени повітового комітету: отець Павло Джулинський, Осип Ткачук та Семен Захней.

Калуські українці не були готові до державного перевороту. Тому минув цілий день 1 листопада на приготування, а сам акт перебрання влади стався вночі з 1-го на 2-ге листопада. Для допомоги на випадок збройного опору в місті до найближчих сіл за рікою Лімницею вислано кур’єрів, щоб місцеві сільські провідники організували негайно селян і на годину 5-6 ранку стали під Калушем та чекали наказів.

Кільком воякам, що були в той час у відпустці, доручено розброїти у селі Голинь місцеву станицю державної жандармерії, а на знак, що наказ виконано, запалити умовлену копицю сіна і вирушити з селянами у сторону калуського залізничого двірця (станції) на допомогу калушанам.

У самому Калуші, за дорученням Осипа Ткачука, міщанин Петро Цимбалістий роздобув 12 старих рушниць і трохи боєприпасів. Повстанці зібралися біля півночі на єврейському цвинтарі. Було їх близько 20 чоловік, серед них: два підстаршини УСС Микола Лещій і Дмитро Максим’як, міщанин Петро Цимбалістий, Семен Захней, Василь Ничай, Михайло Іваницький і інші. За погодженням з отцем Джулинським команду очолив Осип Ткачук. Насамперед було роззброєно станицю державної жандармерії, зі всіх сторін. З кількома людьми підстаршина УСС Микола Лещій оточив будівлю і вхід. Вони роззброїли, насамперед, коменданта станиці, а за ним і всю станицю. Захопивши зброю, вони наскочили на військову стаційну команду. Операція пройшла без опору, бо отець Джулинський вспів уговорити канцелярійного фельдфебеля зі стаційної команди, земляка зі Журавенщини, що цісар Карло надумав віддати владу в Галичині українцям і тому, мовляв, не можна чинити опору.

Далі Семен Захней з міщанами оточили будинок поштового і телефонного уряду. За той час отець Павло Джулинський та гімназійний учитель Дометій Попович зайняли повітовий центр державної адміністрації і староство.

Уже до того часу інший відділ заарештував у його приватному помешканні старосту, поляка Струсінського. На вимогу отця Джулинського староста склав повноваження і підписав формальний документ, яким він передає уряд в руки української влади.

Залізничий двірець (вокзал), який був тоді за 2 км від самого міста Калуша, мав військову охорону з мадярських вояків, в місцевім броварі, фірми Мільштайн і Шміндель, розміщалась інша мадярська військова частина з 300 вояків. І їх було розброєно без бою. Оточено копальню солі Саліну. На копальні працювало тисяча робітників і урядовців, переважно поляки. Це був дуже агресивний проти українства елемент. Їх було захопленоно зненацька, без кровопролиття. Також легко зайняли суд, податковий уряд, магістрат, шпиталь і інші установи. По всіх вулицях Калуша, що вели до міста, розставили варти.

Кур’єри на конях повідомили ті села, де були станиці державної жандармерії, щоб негайно роззброїти. Їх роззброїли самі селяни, без зброї.

У суботу зранку 2 листопада до Калуша йшов потік селян з навколішніх сіл. На чолі селян ішли їх провідники: отці Микола Янович, Андрій Бандера, Наконечний, Кароль, панна Скрутівна та інші. Радісний похід пройшов у зразковому порядку, співаючи пісень, хода спинилася під будинком староства, де до зібрання промовив від імені Української Держави доктор Осип Дудикевич.

2 листопада місто і повіт були повністю в руках Української влади

Встановленняя влади в Калуші і в повіті відбулося спокійно, без насильства, без порушення громадського спокою. Цей успішний переворот провів гурток втаємничених українців, до якого входило близько 20 відважних патріотів. Біля 10 години ранку 2 листопада місто і повіт були повністю в руках Української влади. По всіх, навіть найдальших селах Калуського повіту, розіслано гінців, які сповістили населення, що австрійське цісарство перестало існувати, а на його місце прийшла Українська Держава.

Одночасно з Калушем було перебрано владу у містечку Войнилів, яке належало до повіту. Там була тільки станиця державної жандармерії, пошта і суд. Владу перебрали місцеві діячі, якими керували студент Іван Гаджаровський і купець Дурбак. З ними були у постійному зв’язку священики, передовсім, декан отець Мулик.

Сято Злуки у Калуші, 1919 рік Фото взято із сайту cn.archives.gov.ua

У Калуші українці очолили всі уряди і пости

Досі формально влада була в руках австрійського уряду, хоча направду у руках поляків-урядовців. І так: пост шефа повітової державної адміністрації перебрав тимчасово отець Петро Джулинський, який незабаром передав пост докторові Миколі Желіхівському, що повернувся зі Львова. Староство почало зватися повітовим державним комісаріатом. Начальником поштового і телеграфного уряду назначено Теодозія Левицького, що до того часу був поштовим урядовцем в Калуші. Начальником повітового суду призначено суддю Юліяна Білинського. Начальником скарбового уряду назначено Мартинця, а його заступником Ортинського. Обидва вони були урядовцями того ж уряду. Харчевий Уряд (установа, створена австрійським урядом на час війни) перебрав директор повітової щадниці і кооперативний діяч Тимко Бариш. Директором повітової кооперативної централі став дотеперішний управитель повітової будівельної спілки Осип Ткачук. «Саліну» передано під тимчасовий нагляд Семенові Захнею, що працював старшим робітником на копальні, поки не прибув гірничий інженер Маріян Козаневич. Управу державних лісів у Калуші передано абсольвентові віденської лісової академії Остапові Бобикевичеві; після нього цей пост очолив лісовий інженер Мирон Крижановський, поручник-інвалід, родом з Бучача. Народне шкільництво в місті і в повіті очолив існпектор, досвідчений учитель Петро Юрчик. Директором виділової школи в Калуші назначили вчителя цієї школи Івана Сандурського, дирекцію приватної гімназії, що діяла в Калуші, перебрав учитель гімназії Дометій Попович. Уряд державного землеміра залишився в руках українця — інженера М. Чорпіти, що виконував цю функцію і за австрійської влади. Державний нотаріат вів нотаріальний кандидат Мирон Мосора. Санітарну опіку над містом і повітом передано лікареві, підполковникові австрійського воєнного флоту докторові Маркилеві Рожанковському, що одночасно виконував лікарську службу і для місцевої військової охорони. Він теж очолив управу повітового шпиталю. Посадником міста Калуша обрано міщанина Михайла Дідошака.

Створено повітову військову команду, командантом якої призначили хорунжого австрійської армії, юриста доктора Осипа Дудикевича, який уже першого дня зголосився до служби Українській Державі. Він був сином громадського діяча, отця Корнила Дудикевича, пароха з села Кропивник. Секретарем тої ж команди став калушанин, підстаршина австрійської армії урядовець судової табулі Антін Бойкович, військову стаційну команду очолив четар Олекса Крижановський, який у перших днях листопада повернувся з італійського фронту. Військову команду залізничого двірця очолив хорунжий Лев Крижановський, який повернувся з албанського фронту. Його помічником став хорунжий Осип Бойдуник, родом з Долини. Обидва брати Крижановські були синами отця Івана Крижановського, пароха села Берлоги. Їх третій брат Антін, підхорунжий, зголосився відразу до фронтової служби.

Команду над запасною сотнею, яку організовано для вишколу добровольців, перебрав четар Стах Лескович, син урядовця калуського магістрату. Сотня мала 80 стрільців. Опісля при сотні сформовано вишкіл скорострілів (кулеметників) під командою зразкового старшини — четаря Петра Миговича, сина селянського діяча із села Небилів.

До організації в Калуші державної жандармерії була військова вартівня для військово-поліційних потреб. Її командантом назначили підхорунжого Романа Бариша, сина директора місцевої щадниці Тимка Бариша. Команду повітової державної жандармерії доручено четареві Ількові Переймі. Після нього її керівництво перебрав фаховий вахмайстер австрійської жандармерії Яхніцький, що до того часу був командантом такої станиці в селі Завадка.

Деякий час в Калуші діяла озброєна єврейська міліція, головним завданням якої було пильнувати адміністративну дільницю, звану "Підвалля", населену переважно євреями, де ще за австрійської влади вибухнула епідемія холери. В зимові морози українській владі вдалося ліквідувати епідемію. Командантом тієї міліції був поручник Леон Ляндсман, син власника готелю в Калуші.

Спокій у місті і повіті порушувала ситуація, повязана з пересуваннями великих мас чужого вояцтва колишньої австрійської армії, передовсім поляків і мадярів. Вони потягами переїздили через Східну Галичину. Це були полонені колишньої російської армії, які групами й поодинці верталися через галицьку землю до своєї батьківщини, та полонені, які поверталися з російського полону. Була загроза саботажів та збройних бунтів місцевих поляків. Підривну агітацію серед місцевго населення вели українці, які повернулися з російського полону, вояки австрійської армії, що дистабілізовували ситуацію в місті і повіті, а, передовсім, потребу мобілізації і вишколу власного війська для війни з поляками. Колишні вояки, які щойно вернулися додому після важкої чотирирічної війни, взагалі не зголошувалися добровільно йти на нову війну.

Примірник газети "Голос Калуша" Фото Державного архіву Львіської області

Для інформації населення почав виходити тижневик "Голос Калуша" друкований орган повітового державного комісаріату, під керівництвом журналіста Михайла Струтинського, уродженця села Підмихайля.

Молода українська адміністрація, створена на поспіх, стала запорукою публічної безпеки і спокою серед населення, закріплення української влади на місцях. Перед владою стало завдання збоку податків, постачання населення ліками, мануфактурою, харчами, паливом (для міста), яких при кінці війни вже не вистачало. Не вистачало нафти (гасу) і свічок для освітлення в селах. У самому Калуші треба було за всяку ціну зліквідувати пошесть холери, а в повіті треба було запобігти поширенню черевного тифу, червінки і грипу. Але, передовсім, треба було провести мобілізацію до війська, бо добровольців, після перших днів національного підйому, зголошувалося мало. Починаючи з перших днів Української влади до рідного війська зголосилися всі старшини, юнаки і підстаршини. Деякі з них служили у військових установах, деякі по інших місцях, а ще інші відійшли на фронт.

Як у Калуші 1 1919 році святкували День злуки ЗУНР І УНР Фото взято із сайту pinterest.com

Листопадове повстання, проведене націоналістично налаштованою українською молоддю при щирій співпраці всього українського громадянства, випередило поляків, і коли 2 листопада до Львова прибула польська “Ліквідаційна комісія”, щоб перебрати від австрійського намісника офіційно владу і завести польську владу в Галичині, вона зіткнулася вже з фактом існування галицької Української Держави.

Кілька днів після листопадового повстання прийшло до українського уряду офіційне повідомлення з Відня, про те, що австрійський уряд визнає створену Українську Державу.

 

 

Коментарі:

Останні новини