Слово про антологію Ігорове. Блог Ігоря Гаврилюка

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

У мене на столі величезний фоліант — Антологія української поезії ХХ ст. (від Тичини до Жадана), упорядник Іван Малкович.
‘‘Тепер в Антології, — пише упорядник у передньому 
слові, — 2016 сторінок, я про таку антологію мріяв віддавна. Тут найкращі взірці української поезії ХХ століття. Я вибирав ті поезії, без яких не уявляв цієї книжки’’.
Про смаки, як відомо, не сперечаються. А про вірші? І про вірші не годиться. Як бути? Поговоримо про невелику частину творів, вміщених в книжці, а власне, про оту її частину, яку назвемо Антологія української поезії ХХ ст. (від Довгана до Позаяка).

Видатний поет Ярослав Довган представлений в антології творами, що дорівнюють кількості віршів маловідомих поетів Володимир Забаштанського 

та Павла Мовчана вкупі.
Проаналізуємо лише один твір Довгана. Один, але який! І навіть не цілий вірш, а лише другу строфу з нього.

ПЙОТРОВА І ПАНОВА ВМЕРЛИ

Пйотрова чистотіл варила
й купала в ньому коти й пси.
Панова Врангеля-барила
кохала й прала їм труси.

Важко не погодитись з упорядником, що це не що інше, як ‘‘найкращий взірець’’ української поезії ХХ ст. без якого він ‘‘не уявляв цієї книжки’’.
Що ми з вами досі знали про життя, діяльність та уподобання цих двох видатних російських покійниць? Я, наприклад, нічогісінько!
Тепер знаю, що перша з них — Пйотрова — була — і це в умовах війни! — людиною милосердною. Пані збирала чистотіл — не виключено, що під кулями — варила його в польових умовах і купала у відварі котів та псів, аби не запаршивіли. Похваліссімо!
Друга достойниця — Панова — кохала не кого-небудь, а самого Врангеля, незважаючи на те, що її обранець за статурою був далеко не Аполлон, а нагадував барило.
Беручи до уваги ненависть Врангеля до більшовиків, проти яких барон воював і яких ми в Україні ненавидимо й понині, Врангель і згадка про його завжди чисті труси вартують уваги.
Хоча, з трусами Довган щось наплутав. У його вірші знаходимо — ‘‘прала їм труси’’. Кому їм? Якщо коханому войовнику з більшовиками, то йому (він хоч і видатний полководець, але не Микола другий!). А коли їм, значить, ще комусь. Кому? Невже отим четвероногим, яких купала в чистотілі Пйотрова?..
Загадкою залишається й таке — Панова труси тільки прала чи й церувала? Адже з мануфактурою на фронті справи були кепські...
І це ще не все. З більшовиками, окрім Врангеля, воювали й такі білогвардійські провідники, як Колчак, Денікін і не лише. Цікаво було б довідатись: хто їх кохав, обпирав та обшивав?
Знаючи Я. Довгана особисто, як непересічного поета-новатора та дослідника, переконаний, що в наступній поетичній розвідці отримаємо відповідь й на це. 
Чергові антології не за горами, смаки в Малковича усталені, тож місце для Довгана там гарантовано знайдеться.
Аналіз однієї строфи непересічного поета Довгана вийшов задовгий, тож про інших найкращих — конспективно.

... Іван Лучук стверджує: ‘‘трохи переп’єш, трохи переїси, то й вірші гарні пишуться’’.
Поет Іван, вдавшись до перелицювання, заперечує поета Павла (Тичину), що з приводу написання гарних віршів висловився так: ‘‘трохи не доспиш, трохи не доїси — то й вірші гарні пишуться’’.
Як на мене, Тичина ближчий до істини. З перепою та переїдання навряд чи напишеш щось путнє. Це раз. І два. Нині переїдання мало кому з поетів загрожує — настало життя по-новому. Перепивання ще доступне. Надереться поет якогось шмурдяка чи бояришніка і готовий. 
Відтелепають в реанімації, дякуватиме докторам і надовго забуде про вірші, навіть найгірші...

...Володимир Цибулько — нині не лише поет, а й депутат, політолог чи як його там? ділиться досвідом лікування склерозу. Він (його ліричний герой) склероз лікував ПУРГЕНОМ!!!
Панове, це ж не що інше, як епохальне наукове відкриття ХХ століття, що прославить українську науку на весь світ! Не здивуюсь, якщо автори лікування склерозу отримають Державну премію України в галузі науки. Та й Нобелівському комітету вартує цим зацікавитись. Куди тільки дивиться отой комітет? Невже і він погруз в корупції? Не віриться...
Відомо, що склероз важка форма забудькуватості, тож вартувало б спробувати: чи не допоміг би ПУРГЕН депутатам ВР та президенту згадати передвиборні обіцянки і негайно приступити до їх виконання?
Можливо, допоміг би, тоді відпала б потреба у наметах під Верховною Радою, де протестувальники гріються буржуйками, а національні гвардійці мерзнуть.

... Іван Андрусяк дивується (чи обурюється?), ‘‘що немає нікого, хто вивів би голосно сам дієзи й бемолі зараза’’. Наплодилось отих неотесаних та безголосих зараз і шептунів незлічимо, факт. Думку Андрусяка поділяю.

... Маріанна Кіяновська вгледіла отари аж... під хмарами! — ‘‘летять ген під хмарами барани і кози’’. Не уточнила, правда, у вирій чи повертаються в Україну?
Не кожен так далеко бачить, як соколозора пані (панна) Маріанна. Залишається щиро порадіти за неї і перебратись до Сергія Жадана.

... У Жадана знаходимо вірш

НЕУВАЖНА ПАНІ З ФЛЯГОЮ

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоб вона звернула на мене увагу...

Це так по-харківськи! Нещодавно Добкін з Кернесом стояли під прапором расеї-матушки з георгіївськими стрічками на грудях, щоб на них звернули увагу. Не звернули, обидва досі на волі.
Якесь наркозалежне дівчисько, щоб на нього звернули увагу, на батьківському Лексусі не раз ганяло на шаленій швидкості Харковом. І на нього увагу не звертали, аж поки ВОНО не відправило на той світ шістьох чоловік, а кількох покалічило....
Два шмаркачі — спудеї, як і та керувальниця Лексусом, і теж з Харківського університету імені Каразіна захопились стріляниною з вікна по перехожих — один стріляв, другий знимкував. Звісно, з метою привернути до себе увагу. На цих, здається, увагу звернули хутко.
А тепер ось новітній підпалювач. Може, вартує негайно його заарештувати, поки він через оту неуважну пані не спалив півміста? Не біда, якщо спалить університет, де вчаться такі неадеквати. А якщо бібліотеку? 
А якщо міську раду і звідти не встигнуть евакуювати Кернеса, сходами чи через вікно, якщо горітиме нижче його приймальні? Комусь ще мало людських смертей у Харкові? Хоча від закоханих можна сподіватись чого завгодно!

... Галина Крук признається, що розбиваючи серце одному ’’дебілу’’, заодно розбиває серце й собі. Дебіла мені не шкода. Г. Крук жаль...

... Мар’яна Савка готова скидати сорочку аби ‘‘він при свічі на плечі у неї чорною сажею малював метеликів’’. Довідатись би в Савки: лише на плечі? А на інших — більших за територією (площею) частинах оголеного тіла — що малювати б мав? Теж метеликів чи, може, лебедів кохання? Тільки сажею (де її в біса візьмеш, хіба палити сусідні будинки?!).
На відповідь не сподіваюсь, та все ж запитаюсь в розписаної метеликами
п. Савки. А як ви, пані Мар’яно, дивитись на те, щоб отой ВІН розмалював не лише ваші плечі та вищепуп’я, а цілу вас — від вух до п’ят, глинами-ангобами, як опішнянську вазу? Глини — ангоби, то вам не сажа! Тримаються на тілі довше і шкіру омолоджують! Чи, може, вам більше підійде розпис ’’під хохлому’’? Волієте, аби вас розмальовували в ліжку чи на гончарному крузі?
Я радив би вам — на крузі. Від сажі і сорочку, і постільну білизну відіпрати буде важкувато!

... До Василь Осадчого вчепився блуд, не знає де він нині, тож звертається до колег (окрім Василів іншим не довіряє, мабуть):

‘‘Скажіть, скажіть мені, поети Василі, 
Де ми сьогодні всі — у місті чи в селі?’’

Якщо це ознаки склерозу, не гріх і йому скористатись досвідом Цибулька, який в таких випадках радить ПУРГЕН.

... Людмила Таран лякає жіноцтво ‘‘любовними псами’’, які
‘‘хлебчуть тіло — наче молоко’’.

... Олег Жупанський дає прості (а все геніальне, як відомо, просте) уроки плавання: ‘‘греби руками і швидше перебирай ногами’’. 
Отакої! Тепер не один тренер з плавання піде на біржу...

... Тарас Федюк у вірші, без якого Малкович антології не уявляє, не годен уторопати — чого прийшла весна і ‘‘хто її просив’’? Адже з цього приводу навіть птаство (горобці) ‘‘із усіх своїх голосів несуть ахінею’’.
Закрадається підозра, що ахінею несуть не лише горобці.

... Юрій Буряк не знає хто — він чи вона — ‘‘був прив’язаний до стовпа’’, але ‘‘достеменно’’ знає, що хтось один з них був.

... Олександр Ірванець дивується:

Травень, а так, понімаєш, холодно.
Так, понімаєш, все навпаки.

Я, наприклад, цей катаклізм понімаю, як не понімати? Буває сніг в сентябре і теплинь в лютому, котрий, понімаєш, февраль. І дивуватись не доводиться. Це результат людської діяльності, що врешті-решт приведе до непередбачуваних наслідків. Це чудово понімав поет Олександр Підсуха, пишучи: ‘‘О, ви ще не знаєте, як природа мститься’’!

... Микола Холодний, перебуваючи у відрядженні до Донецька описує секс якогось столичного інспектора з місцевою спортсменкою-альпіністкою, активісткою і комсомолкою — на диво усьому Донбасу — на териконі.
Наводжу цей твір повністю.

Вірш, якому не придумаєш назви

На стрімкім териконі
ти мені віддалась
серед білого дня в суботу.
І дивився на нас
весь Донбас
весь Донбас
припинивши роботу.

(Донецьк, 1964 р. відрядження ЦКЛКСМУ)

В Донбасі, хоч субота й вихідний день, багато підприємств з безперервним циклом роботи — сталеплавильні підприємства, коксохімічні тощо. Але зупинились й вони, щоб подивитись на двох вар’ятів, що наголяса кохались на гарячому териконі. А коханці отак камасутрили, що не зважали ані на породу, котра летіла з-під них донизу, ані на те, що їхня розкидана по терикону одіж диміла і ось-ось могла спалахнути...Подивитись на оцю багатогодинну дивовижу, буцім, приїхало навіть кілька автобусів кацапні із-за поребрика...

... Назар Гончар приписує перебенді наступне:

чи то я ще дітвак 
чи то вже маразматик
чи так чи так однак
мудак і субліматик

Бідний перебендя!

... У Віктора Неборака знаходимо: ‘‘я протяг мав у голові’’. Оскільки його ліричний герой протяг мав, значить вже не має. Позбувся! Як? Шляхом штопання барабанних перетинок, заміною їх, заклинаннями чи якимись новітніми, невідомими широкому загалу, методами?

Порадіємо за нього і перейдемо до Григорія Фальковича, який розповідає дивовижу:

Себе самого, як собаку,
Прогулюю без повідка.

Залишається сподіватись, що на отій прогулянці він територію 
по-собачому не мітить, а гуано збирає в торбинку...

... Наталка Білоцерківець представлена в антології низкою поезій. Один вірш дитячий. Про хлопчика, який ходить в патріотичних голубих штанцях, а не в комуністичних червоних шароварах! Називається твір

СОНЕЧКО СХОДИТЬ

... Ось він іде
яблуко гризе.
А по дорозі
ящірка повзе.
Ящірка повзе,
а бджола летить.
Квітка цвіте,
а дерево шумить...

Наталчин вірш єдиний дитячий на цілу антологію.
Дивує тонка спостережливість авторки та дивовижна образність. Це, без сумніву, висока поезія! Ящірка, що має ноги, раптом вирішила пересуватись поповзом. А квітка, подумати тільки — цвісти, дерево — шуміти, бджола — летіти... Що не кажіть, талант є талант! Рідкісний і ще непересічніший, аніж в оспівувача подвигів білогвардійських дів, Довгана!! Вірш, безумовно, вартує перекладу на всі світові мови, включаючи мову ромів та есперанто!!!

... Світлана Короненко описує люту жінку: ‘‘Тарілки пищать, гримлять виделки, вислизають ложки’’. І де вона бачила таких лютих? Коли жінка люта, чоловікові не позаздриш! В хід іде макогін, кочерга, інколи — окріп... В чоловіка летять баняки, есесерівські м’ясорубки, шнекові соковичавлювачі і не лише...

От ми з вами й дістались до найцікавішого.
Веселий поет Андрій Бондар майстерно оповідає, що у день народження його приятеля-театрала йому (чи його ліричному герою, бо ж не всі твори автобіографічні) вирізали апендицит. Відразу зауважу: апендицит — запалення апендикса, тож вирізають не запалення (апендицит), а (червоподібний (хробакоподібний) відросток на куполі сліпої кишки) апендикс. Але це не так важливо і не так цікаво. Цікавіше інше — коли анестезіолог перед операцією сказав йому, щоб він не боявся, він високопоетично відповів:

"я не боюсь але хулі там я сцяв я сцяв за 
своє життя’’.

Сказано чесно і відверто! Зрозуміло, без хулі та подвійного обсикання! уявити антологію важко, адже це як-не-як — один з кращих зразків української поезії за ціле століття. І на те нема ради. 
Однак, поет злукавив, а упорядник промовчав. Адже обидва, мабуть, знають, що зі страху за життя, переважно, не обсикаються, а об...ся... 
Але це ще не все. Операція з видалення отого зайвого відростка, слід думати, минула вдало, бо коли ‘‘о сьомій рано прийшла медсестра і штрикнула кетанов о дев’ятій прийшов хірург і сказав: встань і йди’’, він встав і пішов. Залишається за хворого тільки порадіти, не всі операції закінчуються для пацієнтів походом до виходка, аби посцяти, власними ногами вже наступного дня по операції...

Якщо хтось з читачів досі ще не був переконаний в тому, що тут насправді зібрані найкращі взірці української поезії ХХ століття, сумніви у нього, переконаний, вже щезли і він поспішить до найближчої книгарні.
А коли перед відвідинами книгарні ще й ознайомиться (книга викладена в інтернеті) з творчістю Юрка Позаяка, то не піде до книгарні, а помчить ...
Позаяк, на противагу багатьом малопримітним поетам, що понавидавали десятки збірок, понаписували сотні пісень і в антології відсутні, чи милостиво представлені єдиним віршем, в антології присутній досить широко. Наведу тільки два його витвори. Пораду і хоку. Порада для загалу. Хоку — для батьків і про батьків. Певен, батько з хоку не натішиться, а мама, з радості за сина, не наплачеться. Та про все за порядком. Отже, порада.

Якщо ти летиш в літаку
І падає твій літак
Усратись в хвилину таку
Не соромно аж ніяк!

... Цінна порада! Пасажирам вона, звісно, зайва, хоча випорожнення навіть перед смертю краще, аніж закреп. Юрко це чудово розуміє, але, напевно, вважає, що порада може пригодитись рідним покійників при ідентифікації тіл...
А тепер поговоримо про хоку. І що ж ото Юрко наХОКАВ?
А ось що:

Під грушею цією
Мене робив мій батько
Тепер тут песик сцить

Аналізувати цей витвір, без якого упорядник НЕ УЯВЛЯЄ АНТОЛОГІЇ, не буду. Хоча декілька слів скажу. Якщо під отою грушею, де батьки зачинали сина, син, повертаючись з пиятики, ліг і заснув, а песик оправляється на його мудру голову, все гаразд. Коли ж поет мав на увазі кохання батьків, то незважаючи на те, що мені за критику перепаде на горіхи, стверджую наступне: накалякати подібне міг індивідуум або несповна розуму, або недороблений, або інкубаторський виплодок! А назвати хоку одним з найкращих взірців ХХ століття міг хіба що той, про якого в народі кажуть: яке їхало, таке здибало!
Не виключено, що деякі кращі твори до Антології упорядник підбирав на невиспану голову...
... ’’Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі’’ - пише Ліна Костенко. Більшість наведених мною цитат, мабуть, неповторні, а стосовно того чи вони безсмертні дотики? — пропоную читачам визначитись самостійно... 
І наостанок.
Мої роздуми та зауваження суб’єктивні, визнаю. Інженеру-механіку збагнути модерну поезію важко. 
Цитовані твори нечисленних авторів Антологію не зіпсували!
Це глибока, фундаментальна праця!! 
Це обширна, корисна, безцінна, потрібна книга!!!
Мати її у своїй бібліотеці — через невеликий наклад — пощастить далеко не кожному. 
І це засмучує...

Ігор Гаврилюк,
урочище Сплаї — Калуш,
7 серпня — 28 жовтня 2017 року

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини