Мабуть, чи не кожному з нас в дитинстві доводилося чути фрази, типу: "виростеш, тоді будеш вирішувати", "мовчи, тебе ніхто не питає", "не вмішуйся, коли розмовляють дорослі", "підростеш - зрозумієш".
А нам вже тоді хотілося заявити про себе, що ми маємо свою думку, що ми також розуміємо. Але ми виросли, стали дорослими і повторюємо ті ж фрази своїм дітям... Бо це ж зручно, коли ти сам все вирішуєш, коли з тобою ніхто не сперечається, коли все роблять, як ти кажеш...
І ми, ставши дорослими, так само, як колись наші батьки, багато чого вирішуємо за наших дітей (що їм їсти, одягати, з ким товаришувати, в який гурток ходити тощо).
І коли діти протестують, так легко "натиснути" на них своїм досвідом, авторитетом. Адже ми дорослі краще знаємо: 'слухай і роби, що я тобі кажу"... Ми вже забули, як були самі малими і відчували цю несправедливість, бо ми вже тоді самостійно хотіли все вирішувати (що їсти, одягати, з ким товаришувати, чи ходити а музичну школу, на якому інструменті грати, чи ходити на танці чи на боротьбу і багато чого іншого.
Люблячі батьки, згадуйте час від часу, що ви також були дітьми. Дозвольте своїм дітям мати свою думку і поважайте її, навіть, якщо ви з нею не згідні.
Поважайте дітей і їхні вподобання, адже дитина дуже залежна від дорослих і від їхнього ставлення до себе. Якщо до дитини проявляти увагу і повагу, то у них сформується здорова самооцінка.
А коли дитині довіряти самостійно приймати рішення - в дорослому житті така дитина виросте самостійною і відповідальною особистістю.
Якщо дітям регулярно вказувати, що і як робити, то, на жаль, і в дорослому житті такі люди будуть шукати і запитувати інших, що їм робити і як жити правильно.
Діти — особистості, які підростають, формують свої погляди на життя. Вони мають свої бажання, вподобання, погляди. Але діти ще такі залежні від дорослих.
Ми, дорослі, перші формуємо ставлення до дітей і їхні уявлення про себе, тож нехай вони сприймають себе тільки хорошими, достойними, розумними, красивими і самодостатніми особистостями.
Фото Рixabay
