Серед бойових відділів УПА особливою активністю відзначалася сотня «Хорти» із куреня «Промінь», яку очолював Казимир Яворський («Бей»).
Бойовий шлях цього відділу досліджували Василь Ільницький, Степан Лесів, Петро Ганцюк, Ігор Дзеса та ін. Важливим першоджерелом історичної інформації про постать сотенного «Бея» є хроніка повстанських відділів Степана Фрасуляка («Хмеля»), опублікована у книзі «Ремесло Повстанця». Цікавими є також спогади учасниці подій Євдокії Квятковської (1931 р. н.) та очевидиці загибелі «Бея» — Анни Лазоришин (1928 р. н.), яка носила їжу повстанцям. Їхні розповіді зафіксовані Ігорем Дзесою й опубліковані в періодиці. Відомості про бойову діяльність сотні «Бея» можна віднайти в повстанських джерелах (звітах) та документах радянських органів влади. Певну інформативність мають опубліковані матеріали документального серіалу «Літопис УПА».
Народився Казимир Яворський 1921 року в селі Вілька Поторицька (тепер – село Велике Сокальського району Львівської області) у багатодітній селянській родині. Крім нього, були два брати – Стефан та Андрій і три сестри – Юзефа, Катерина та Софія
У 1939 році Казимир переходить кордон неподалік свого рідного села з допомогою земляка Василя Макара («Сіроманця»). У Німеччині проходить військовий вишкіл. У квітні-грудні 1941 р. він вояк батальйону «Нахтігаль», а згодом – старший десятник 201-го поліційного шуцманшафтбатальйону.
На початку 1943 р. Провід ОУН спрямовує Казимира на Волинь для організації відділів УПА. Після повернення влітку того ж року він вступає до лав Української національної самооборони (УНС) і на теренах Калуської округи здійснює вишкіл самооборонних відділів. Служить чотовим та інструктором у сотні «Кривоносці» при вишкільному курені «Гайдамаки».
Сотня "Хорти" із кадобнянських лісів
У червні 1944 р. у кадобнянських лісах на теренах Калуської округи розпочалося формування відділу «Хорти». Однак найбільш активна фаза формування відділу припадає на липень-серпень того року. Основою сотні стали вихідці із Калуського, Рожнятівського та Долинського районів. На осінь 1944 р. сотня мала у своєму складі три чоти, командирами яких були: Федір Будник (1923–1944) («Завірюха») з с. Тростянця (Долин-щина), вишкільник відділів УНС на Калущині; Мирослав Голуб’як (1924–1944) («Дем’ян») з Тустані та «Хмурий» (?–1946) інструктор відділів УНС на Калущині.
О днією з перших бойових акцій відділу Казимира Яворського була засідка, влаштована 11 жовтня 1944 р на шляху Мединя-Сокіл у Галицькому районі, де відбувся бій з чисельним підрозділом військ НКВС. У бойових діях відзначився політвиховник Володимир Криса (1923–1945) із с. Залукви на псевдо («Гордієнко»), референт пропаганди Калуського окружного проводу ОУН та чотові («Завірюха») і («Шугай»). Бій мав перемінний успіх.
Провідник ОУН Іван Лаврів («Нечай») 9 вересня 1944 р. розпочав реорганізацію війська в Калуській окрузі. Одночасно в болохівських лісах тривало формування нових відділів УПА. Командиром однієї із новостворених сотень, що прибрала назву «Хорти», був призначений Казимир Яворський («Бей»).
Степан Фрасуляк, командир ТВ-23 «Магура», у своїх спогадах так характеризував сотенного К. Яворського: «Бей» тримав військо залізною рукою. У його сотні не було боягузів і слабодухів. Він завжди був попереду і там, де найнебезпечніше».
Бій в урочищі Підцапове біля села Церківна на Долинщині
Рейдував з Калущини в Карпати разом із сотнею «Опришки» (ком. Володимир Депутат – «Довбуш»). У січні 1945 р. обидві сотні здійснювали рейд на Долинщину. В умовах великого снігопаду просування було повільним. Сотня «Опришки» пішла на Слободу Болехівську, а «Бей» — у Церківну. Ворог, не знаючи про перебування сотні в Церківній, вийшов на її застави. Варта повідомила про наближення колони військ НКВС. Заплутавши сліди на снігу, сотня зайняла вигідні позиції в лісі в урочищі Підцапове, яке складається із великих кам’яних брил, залишивши ворогові можливість наступати у відкритому полі, пролунала команда сотенного: «Вогонь! Бий по торбі», — означала відстрілювати офіцерів, які виходили на облави в таких куфайках, як рядові, і лише польові сумки вирізняли їх. Чотири рази понад 300 чекістів кидалися в атаку, щоб вирватися з пастки, але повстанські кулемети змушували їх падати на сніг. Було викликано підмогу.
Урочище «Підцапове» поблизу села Церківна, де відбувся бій сотні «Хорти»
Сотню «Бея» оточили. Двогодинний бій 21 січня 1945 р. був настільки інтенсивний і безпощадний, що повстанці навіть не завжди встигали перезаряджати зброю, а дула автоматичної зброї були гарячими. Тоді чекісти вдалися до такого потворного способу як «живий щит», у ролі якого були мешканці сусідніх сіл. З настанням вечора сотня «Хорти» пішла на прорив. Несподівано рішучий наступ дав змогу вирватися з оточення. Повстанці рушили в бік села Поляниці, а звідти — горами на Сколівщину. У цьому бою, згідно з повстанським звітом, сотня втратила 18 стрільців, 6 було поранено, зокрема сотенного «Бея» (у ногу). Енкаведисти втратили 221 убитими, в тому числі майора і двох капітанів, а 47 бійців було поранено.
Урочище Підцаповн, пам'ятний хрест на місці бою
""Хорти" входять до складу куреня "Промінь"
На початку лютого 1945 р. сотню «Хорти» ввели до складу куреня «Промінь». На середину цього місяця припадає спільна акція куреня «Промінь», у складі відділів «Хорти», Загроза», «Опришки», «Журавлі» на село Збора (Калущина). У бою з енкаведистами загинув чотовий із сотні «Хорти» – «Струна»). Після цієї акції сотня із кадобнянського лісу, пройшовши поміж ворожі застави, вирушила в Карпати, де перебувала до початку березня. Під час переходу в бою біля с. Човгани (тепер Міжріччя) знову зазнав поранення сотенний «Бей». Його замінив чотовий «Хмурий».
У березні 1945 р. сотня вирушила в рейд на Стрийщину, але біля с. Бряза (тепер Козаківка) на Долинщині втрапипила на велику облаву. У квітні 1945 р. «Хорти» здійснили рейд до Чорного лісу, під час якого провели важкий бій біля с. Прислопи (тепер с. Луквиця, Богородчанщина). Звідки повернулися в Карпати.
"Бей"очолює курінь "Журавлі"
Після чергової реорганізації у травні 1945 р. сотня отримала цифронім відділ 87, а новим командиром став Богдан Римик (1922-1945) «Ханенко» з Перегінська, старший булавний куреня «Промінь». «Бей» очолив курень «Журавлі», замінивши Ярослава Юсипа («Журавля»).
Тоді ж у травні курінь «Промінь» вирушив на Сколівщину, а в терені з метою збору стрільців, які відбилися від відділів або дезертирували, залишено відділ ВПЖ сотні «Хортів» Мар’яна Картуша (1912-1945) («Морозенка») з Томашівців. Згаданий відділ ВПЖ 25-7 червня 1945 р. провів два важкі бої з військами НКВС у лісах Грабівки й Кадобни.
Під час рейду на Сколівщину 22 червня 1945 р. загинув курінний Богдан Римик («Ханенко»), виконувачем обов’язків курінного став Володимир Горбай (1922-1948) із Старого Мізуня на псевдо («Галайда»), булавний УПА, командир відділу 88. З рейду курінь «Промінь». Повернувся в липні 1945 р. З вересня 1945 р. після чергової реорганізації відділи поділено на менш чисельні — підвідділи. До відділу «Бея» тоді належали підвідділи Андрія Луціва (1920-1949) («Стріли») з Тужилова, Миколи Березюка (1912-1945) («Морозенка») з Хмельниччини, який здійснював військовий вишкіл УНС в Калуській окрузі ОУН, Петра Фединича (1922-1947) («Чумака») з Кадобни, інструктора УНС на Калущині.
"Хорти" втрачають майже весь командний склад
Один із наймасштабніших й успішних боїв відділу 87 «Хорти» (70 стрільців) була засідка на облавників, приведених провокатором 11 грудня 1945 р. до села Церківна на Долинщині. Це був другий бій згаданого відділу поблизу Церківни (перший відбувся 11 січня 1945 р.). Коли відділ внутрішніх військ НКВС (250 бійців) увійшов у засідку, розпочався затяжний бій, що тривав близько години. З приходом допомоги енкаведисти вдерлися на позиції повстанців. З настанням сутінків упівці, зазнаючи великих втрат, зуміли вийти з оточення. Відділ УПА втратив тоді 18 стрільців у тому числі бунчужного Маркіяна Савчука (1924-1945) («Левадний») з Пукасівців Галицького району, 6 стрільців отримали поранення, серед них (в обидві руки) хорунжий Казимир Яворський («Яр»). Троє стрільців пропали безвісти. Втрати ворога – 240 бійців, 50 поранених (тут очевидно перебільшення стосовно втрат. – І. Т.).
У ніч з 18 на 19 грудня 1945 р. відділ 87 «Хорти» під командуванням старшого вістуна «Морозенка» знову потрапив в облаву на Долинщині, з великими труднощами йому вдалося відірватися від переслідування. Однак під час переходу з с. Сукіль у с. Бряза підвідділи УПА потрапили під сильний кулеметний і мінометний обстріл, опинившись у повному оточенні. Пробиваючись окремими групами, повстанці таки вийшли з оточення, хоча втратили вбитими 15 стрільців. Серед загиблих – командир «Морозенко», булавний Олексій Зелінський (1922–1945) («Лис») з Вікторова, що біля Галича, Микола Непик (1924-1945) («Кривоніс») з Томашівців, інструктор-вишкільник відділу 87. Поранення зазнало п’ятеро стрільців. Загалом у двох останніх боях «Хорти» втратили весь командний склад, за винятком булавного «Волиняка», який завчасно вивів свій відділ з облави та хорунжого «Яра», який перебував на лікуванні. Всього загинуло близько 50 повстанців, втрати ворога обчислено в понад 330 бійців. (Показники неспіврозмірні з втратами УПА й потребують уточнення. – І. Т.).
Залишки відділу 87 «Хорти» очолив булавний Федір Зварич (1921–1947) («Волиняк») з Грабівки, вишкільник УНС на Калущині. 19 січня 1946 р. повстанці напали на військовий гарнізон у с. Лужки («Долинщина»). Однак після півгодинного бою відділ відступив. 23 січня поранені стрільці УПА, які перебували у повстанському шпиталі в урочищі Марина біля с. Лужки на чолі з «Яром» зуміли вирватися з ворожого оточення.
Під час переходу в «Чорний ліс» 21 лютого 1946 р. відділ був оточений облавниками біля с. Грабівка (Калущина). На полі бою загинули булавний («Еней»), інтендант (Кожем’яка»), кулеметник («Карий»), стрілець («Косар»), поранення зазнав стрілець «Крепкий». На більшовицьку засідку 26 лютого 1946 р. в лісі між селами Льдзяне (тепер Вербівка Рожнятівського району) та Красне потрапив командир «Волиняк». У бою загинули ройовий («Гриць») та стрілець («Огонь»), а командир «Волиняк» зазнав поранення.
Загибель "Бея" у Кадобній
Одужавши, Казимир Яворський зібрав рештки своєї сотні й 4 травня 1946 р. та відновив воєнно-диверсійну діяльність. 13 жовтня 1946 р. сапери його сотні підірвали потяг МВС на ділянці Долина–Калуш, було знищено понад 100 енкаведистів, у тому числі й високих посадовців.
Остаточно особовий склад відділу 87 «Хорти» демобілізовано лише в липні 1947 р., а стрільців переведено у теренову мережу, де вони поповнили боївки збройного підпілля ОУН. Після демобілізації сотень УПА влітку 1947 р. Казимир Яворський призначений слідчим референтури СБ Калуського окружного проводу ОУН. Співпрацював з референтом Калуського надрайонного проводу ОУН Романом Мельником («Аркасом»).
Загинув Казимир Яворський 31 грудня 1947 року у селі Кадобна. Разом із ним упав на полі слави й Іван Моклюк (1922–1947) «Тур» з Яворівки, керівник кулеметної ланки у сотні «Круки». Підпільники перевіряли надійність лікаря Матросяна. За підтримку УПА село Кадобна було повністю виселено в Миколаївську область.
Головний військовий штаб УПА підвищив Казимира Яворського до хорунжого з датою старшинства від 31 серпня 1945 року та до сотника — 22 січня 1946 р. З усіх командирів УПА він найчастіше зазнавав поранень, у 1946 р. отримав п’яту Золоту зірку за 10-те поранення, а всього їх було 17.
