40 років тому, 27 лютого, у Томашівцях згоріло обійстя Гургулів. У вогні загинув отець Анатолій, священник Української греко-католицької церкви, та його дружина Ірина.
І хоча вважалося, що будинок спалили невідомі, в той час всі добре розуміли, хто це був, пише "Календар українця".
Анатолій Гургула народився у с. Томашівці в священничій родині у 1905 році. Його дружина Ірина (дівоче прізвище Дубак) народилася у селі Бурканів на Тернопільщині у 1908 році, працювала вчителькою української та німецької мови.
Отець Анатолій закінчив Львівську богословську академію, був висвячений Митрополитом Андреєм Шептицьким у 1932 році. Спершу душпастирював на Тернопільщині та Львівщині, а в роки війни отримав парафію у Томашівцях.
Анатолій Гургула, який блискуче знав теологію, музику, вільно володів чотирма іноземними мовами, не побажав співпрацювати з атеїстичною радянською владою і відмовся переходити у московське православ’я.
За це його дружину у 1950 році засудили на 10 років концтаборів. Вона провела у гулагівських таборах сім літ, куди її забрали від чотирьох дітей, наймолодшому не виповнилося ще й п’яти літ, пише "Волинь".
А самого отця запроторили до Львівської психіатричної лікарні. Там після ін’єкції ефіру в стегно він став інвалідом. Та це не зломило його. Після звільнення о. Анатолій активно душпастирював у підпіллі. І цим підписав смертний вирок собі та дружині.
27 лютого 1980 року його дім спалили. Отець та їмость загинули страшною смертю. Крім того, існують свідчення, що перед підпалом отця жорстоко катували.
Напередодні тієї страшної пожежі до о. Анатолія приходили якісь люди, сказали, що з привітом від брата Ярослава, котрий нібито втік з-під арешту до Аргентини. Розмовами вони приспали пильність о. Анатолія, а далі повели мову про віру, переконання, яких старий священик не вмів приховати. У 90-х роках останки брата, о. Ярослава, знайшли у горезвісному урочищі Дем’янів Лаз під Івано-Франківськом, де енкаведисти розстрілювали тих, хто думав інакше.
Син о. Анатолія Володимир Гургула згадує:
— Тато з мамою жили в шпихлірі, переробленому під житло. В одній кімнатці та кухонці у неділю збиралися на відправу вірні. Приходили таємно, поодинці, через городи збоку річки. Кожної неділі і свята отець відправляв Службу Божу для людей, а кожного дня — для себе з дружиною. Хрестив дітей, сповідав, учив релігії, виголошував короткі, але повчальні проповіді. Тато був великим шанувальником вервиці, відмовляючи її у довгі від безсоння ночі, і це підтримувало його.
Син Іван Гургула:
— Коли я в грудні 1979 року відвідав батьків, тато скаржився мені, що отримує в листах погрози і залякування, аби припинив як греко-католицький священик релігійну діяльність, яка ворожа радянській ідеології. А якщо не припинить, то влада вживе рішучих заходів.
