Пам’ятаєте, як у дитинстві ви з нетерпінням чекали таємничої ночі, коли Святий Миколай спускається з неба і кладе під подушку подарунки? Ви виросли і самі стали “помічником” Миколая: від його імені даруєте бажане уже своїм дітям. Але що робити, коли малеча просить-вимагає: “Хочу побачити Святого Миколая”? Організувати зустріч! Ми поспілкувалися з керівником гумористичного театру “КУМ” Олександром Новосадом, який багато років перевтілюється в улюбленого персонажа всіх дітей. Поцікавилися, як йому вдається створити образ справжнього Святого, щоб діти не сумнівалися, хто перед ними, та які кумедні випадки з ним траплялися.
Спершу був Дідом Морозом
Вперше п. Олександр одягнув костюм Діда Мороза десь у середині 80-х років. Він якраз після закінчення інституту почав викладати у Калуському коледжі культури. Попрацювати Дідом Морозом його запросив “Побуткомбінат”. Тоді Будинок побуту надавав для калушан таку послугу: через газету “Зоря Прикарпаття” можна було замовити Діда Мороза та Снігуроньку, аби вони вручили близьким чи друзям подарунки.
— Пам’ятаю, — розказує Олександр Новосад, — що мене возили на пікапі, так як мав дуже великий посох, який не поміщався в жоден автомобіль. Два дні — 30 і 31 грудня — ми їздили містом і вручали подарунки калушанам. На щастя, — сміється, — водій знав місто набагато краще, ніж я. Бо сам і до половини замовників не потрапив би вчасно”.
Щоб його Дід Мороз був більш правдоподібним, п. Олександр шубу Діда Мороза одягав… на звичайну шубу. Адже в ті часи був дуже худим.
До створення образу Миколая підійшов серйозно
— Святий Миколай — реальний святий, який існує, — каже Олександр Новосад. — Наші діти у нього вірять. На відміну від Діда Мороза, якого завжди сприймали як вигаданого персонажа.
Тому, перевтілюючись у Миколая, треба бути максимально справжнім. Аби діти не сумнівалися, хто перед ним. Коли підбирав костюм, я радився із священником. Адже Миколай був єпископом, тож вбрання повинне бути відповідним.
Ми, дорослі, чомусь вважаємо, що діти не помічають дрібниць. А насправді вони дуже уважні. Не можна просто одягти шубу, причепити бороду і взяти мішок з подарунками. Образ повинен бути гармонійним. До прикладу, якщо у мене біла шуба, то і штани, і черевики також повинні бути білі.
Святий Миколай у виконанні Олександра Новосада, 2018 рік
Одна мама мені навіть комплімент зробила: “Ви таки справжній Миколай, бо у вас навіть шкарпетки білого кольору”.
Олександр Новосад пригадав:
— Шість років тому я пішов на міський захід у Палац культури “Мінерал” разом із своєю внучкою Владою. Їй тоді п’ять рочків було. Запам’ятав, як вона отримувала подарунок від Миколая. Його роль виконував мій студент. Загалом — непогано. Але внучка подарунок взяла, а сама косо дивиться: “А чого то Миколай в джинсах та кросівках?
Тому я у кросівках не ходжу. А з туфлями якось халепа трапилася. Одного разу, коли відвідували діток із соціально незахищених категорій району, погода була геть не зимова. Ще гірша, ніж цьогоріч. Дощ, сльота. Туфлі застрягли в болоті, і Миколай ледь босяком не пішов.
Найважче вживатися в образ перед найріднішими
— А ваші внуки вірять у Миколая? — цікавлюся.
— Владі вже 11. Вона зараз швидше вдає, що вірить. А колись, пам’ятаю, запитувала: “Дідусю, а як Миколай проникає до кімнати? От до тебе легко зайти, ти завжди з відкритим вікном спиш. А до мене як?” Я пояснив, що Миколай, як і Святий Дух, може проходити навіть крізь стіни. Їй така відповідь сподобалася.
Внукові Данилку два роки і 10 місяців. Торік я вітав його в образі Миколая. Ніби не впізнав мене. Але був дуже розгубленим. Перед ним — чужа людина, а звідкілясь чує рідний голос дідуся. От тепер не знаю: чи то якось голос змінювати, чи іншого Миколая у гості запрошувати.
Перед рідними вживатися в образ направду нелегко.
Скільки костюмів у Миколая?
— Але, мабуть, у тому, що перед ними справжній Миколай, можуть засумніватися й інші дітки?
— Звичайно. Якось пригадую, після свята, котре організовував відділ культури Калуської РДА, дівчинка років п’яти помітила в гримерці ще один мій костюм. І вирішила, що я — несправжній. Врятувала директорка районного Будинку культури Наталя Лунів. Вона її спитала: “Сонечко, а в тебе скільки платтячок є? Одне? — Ні, — відповідає дівчинка. — Ну от і Миколай має багато вбрання, він же не може кожен день в одному і тому самому ходити”. Так вдалося її переконати.
А загалом мені щастить: діти, які вірять в Миколая, не сумніваються, що перед ними справжній Святий. Якось після заходу мама просить сфотографуватися з її дочкою. Каже, що дівчинка у захваті. Фотографуємося. Вона торкається шуби, шапки і раптом вигукує: “Мамо! А в Миколая волосся — таке, як в тебе перука!” Сміялися всі, хто чув.
Бачити радість в дитячих очах — найбільша нагорода
— У попередні роки була, на мій погляд, хороша практика: Святий Миколай разом з Ангеликами їздив до домівок діток із соціальних категорій. Бачили б ви, скільки щастя було в їхніх очах! Раділи навіть ті, хто вже виріс і розумів, що перед ними — актори.
Навіть ті театральні вечори, які організовують район та місто для дітей, є дуже потрібними. До прикладу, в РБК робили кілька років тому свято “Тихо заходимо в казку”. Завжди гамірно та весело. Хлопчики та дівчатка навперебій хочуть розказати віршик, заспівати пісеньку. Повна торба вражень, усмішок від дітей та подяк від батьків. Діти мають вірити в казку!
Коли Миколаєві буває невесело?
Не завжди бути Миколаєм — весело. Олександр Новосад пригадав, як кілька років тому разом із гуртом “Будьмо”, театром “Кум” та “Ліра” відвідували військовий госпіталь у Коломиї.
— Представляємо виставу для військових і бачимо в їхніх очах моторошну тугу. Важко. Але коли після вистави тобі кажуть: “Сфотографуйтесь зі мною. Бо раз до мене прийшов сам Святий Миколай, значить, я недаремно воював”, — розумієш, що немарно робиш свою роботу. Хоча я тоді ледь не розплакався.
Так само важко було в лікарні, де лежали дітки з обмеженими можливостями. Їх же не запросиш в коло потанцювати, не попросиш виконати певні рухи, не всі можуть і віршика розказати. Заходиш в палату, аби вручити подарунок, а в дитини немає ручок. Але вона з такою щирістю дивиться на тебе!
Тому такі програми мають бути обов’язково.
— У 2020 році, — розказує Олександр Новосад, — гумористичний театр “КУМ” відзначатиме ювілей — 25 років. До ювілейних дат ми завжди готуємо благодійні концерти, на яких організовуємо збір коштів для хворих діток. На 20-річчя театру теж був такий концерт. На закінчення пустили скриньки для збору коштів. І поки начальниця культури райдержадміністрації Тетяна Молдавчук передавала діткам конверт із грішми і бажала здоров’я, а це було не більше п’яти хвилин, у залі зібрали ще півтори тисячі гривень. Скільки зібрали до того, не пам’ятаю, а от ті півтори тисячі за п’ять хвилин — так.
Бо насправді найбільшим щастям для кожного — і дорослого, і для дитини — є здоров’я. Тож:
Здоров’я і сили у Новому році!
Щоб вас не кололо ні в серці, ні в боці.
Здоров’я, терпіння та Божого благословівння!
