П’ятдесят років тому — у 1969-му — у Кропивнику відкрили нову школу. Відзначити пів столітній ювілей закладу вирішили у першу неділю жовтня — у День працівника освіти.
На захід завітали усі, кому це свято було небайдуже: педагоги — і ті, які викладають зараз, і ті, котрі змінили місце роботи, і ті, хто вже давно на заслуженому відпочинку; учні — теперішні та ті, хто давно вже закінчив школу; технічні працівники і будівничі закладу та багато інших поважних гостей.
Отець Василь Гладенький відслужив молебень за здоров’я всіх, хто навчався та працював у школі, та відправив панахиду за тими, хто уже став янголом і з неба молиться за односельчан.
“Школа — це святе місце людяності, — зазначив отець Василь. —І хоча у кожного з вас пішов після школи своєю дорогою, але отой головний урок життя — бути Людиною — більшість із вас засвоїла “на відмінно”, і тепер ви прославляєте свою школу добрими вчинками”.
Захід продовжився у Народному домі с. Кропивник, зал був заповнений.
Учні школи разом під керівництвом заступника директора з навчально-виховної роботи Оксани Барнич підготували для педагогів та випускників велику концертну програму, яка перепліталася зі історією, спогадами вчителів та випускників.
Як громада з допомогою хімкомбінату за три роки збудувала школу
Директор Кропивницької ЗОШ Микола Шевчук
Директор школи Микола Шевчук віддав шану першому директору новозбудованої школи — Василю Васильовичу Барничу:
“Я, коли читав історію будівництва школи, був дуже здивований його наполегливістю, його працею: безліч поїздок, дверей чиновницьких кабінетів, в які доводилося стукати, і які не завжди відчиняли. Я здивований працею наших дітей, хлопчиків сьомого-восьмого класів, які заготовили понад сто метрів кубічних каміння. І приємно вражений, як допоміг директор тодішнього хімічного комбінату: організував зустріч директора школи із заступником міністра Міністерства будівництва підприємств металургійної і хімічної промисловості Української РСР”.
На фото: перший директор Кропивницької школи Василь Барнич
Міністра вдалося переконати, що діти працівників хімомбінату потребують нового навчального закладу. Школа була збудована за короткий термін — всього за три роки. І першого вересня 1969 року в нові класні кімнати зайшли діти. Діти, які зараз мають онуків, що також навчаються в Кропивницькій школі.
Василь Барнич, який був директором школи довгих 34 роки, делегував розповісти детальну історію будівництва школи завучу Оксані Барнич. Свого часу вона зібрала, записала та представила в Івано-Франківську історію села Кропивника, незабаром відбудеться і презентація історії Кропивницької школи.
Завуч з навчально-виховної роботи Кропивницької ЗОШ Оксана Мацьків
Вона зауважила, що історія школи в Кропивнику розпочалася, звісно, не в 1969 році, а набагато раніше. Дітей навчали польською та українською мовами. Коли в село прийшли німці, вони не закрили церкву і школу, але всіх дітей вернули у попередній клас: з другого — у перший, з третього — у другий...
“Дітей у селі завжди було багато — не менше 500, — розповіла Оксана Барнич. — Старші люди пам’ятають, в яких умовах у нас велося навчання. Окремого приміщення не було, а тільки окремі хатинки, розкидані по всьому селі. Такі хатинки — це будинки репресованих радянською владою людей, резиденція священника (тепер тут розміщено дитячий садочок), приміщення, надане Заводом калійних добрих (тепер тут амбулаторія)”.
Громада хотіла мати школу в одному приміщенні. Але в райвиконкомі Кропивнику відмовили у будівництві школи. Бо ситуація у селі, виявляється, була чи не найкраща в районі: інші громади не мали і таких хатинок.
“Якби не зусилля директора Василя Барнича,— нагадала завуч Оксана Барнич, — школи у нас не було б ще довго. А, може, й зовсім не було: скільки у районі є заморожених об’єктів. Після того, як районна влада відмовила директору, він звернувся до Анатолія Кондратенка, генерального директора Калуської хімічної промисловості, та Петра Сірова, начальника шахти “Голинь”. І з їхньою допомогою у селі почали будівництво школи”.
Будували всі разом — і батьки, і учні. Селяни разом стали до роботи, безкоштовно працювали по кілька днів на тиждень. І за три роки відкрили нову школу! А поки директор Василь Васильович Барнич організовував будівництво школи, навчальним процесом, який не переривався, керував завуч — Василь Миколайович Барнич.
Ірина Сидорів: “працювали на імідж школи”
Ірина Сидорів, директор Кропивницької ЗОШ (1990-2015 роки)
Лауреат премії Костянтини Малицької, директорка Кропивницької школи у 1990-2015 роках Ірина Василівна Сидорів поділилися з присутніми своїми спогадами, мріями та сподіваннями про школу, якій віддали 41 рік свого життя:
“Коли я молодою у 1973 році прийшла влаштовуватися на роботу, то пан Лупенко, який тоді керував районною освітою, мені сказав “Ви йдете працювати у передову школу району. Ви це розумієте, яка то відповідальність?” — пригадала. — Я розуміла. І переживала, щоб не підвести. Особливо, коли квітні 1990 року, стала директоркою. Це були важкі часи — часи економічної скрути. Не вистачало парт і підручників, вчителі на роботу від повороту на Калуша часто ходили пішки. А в мене була одна мрія: втримати школу на тому високому рівні, на якому вона завжди була. Мені пощастило з колективом: вчителі у нас творчі і талановиті, а обслуговуючий персонал завжди працював як годинник — злагоджено. І ми пережили ті важкі часи. Школа оновлювалася, зростала. Наші діти займали завжди займали призові місця на районних шкільних олімпіадах. Бо в школі є вчителі, котрі хочуть, можуть і вміють навчити. І є учні, котрі хочуть ті знання взяти. Ми працювали, щоб бути гідними не тільки на сільському рівні, а щоб про нас знали і в області. Тобто ми працювали і працюємо на імідж школи.
Я щаслива, що працювала в Кропивницькій школі, що передала її в надійні руки Миколи Шевчука. Це — мій другий дім, моя родина”.
“Ми всі — одна родина”
“Ми, учні, батьки, вчителі, випускники,ветерани, керівники господарств, меценати, всі-всі — родина, — зауважили ведучі. — Родина з того часу, як вперше переступили шкільний поріг. Нас всіх породичала школа. Ми живемо разом, ми думаємо разом і тільки разом сьогодні школа працює”.
Міський голова Калуської ОТГ, до якої віднедавна входить і Кропивник, Ігор Матвійчук та заступник міського голови Любов Максимович вручили Директору школу Миколі Шевчуку подарунок — сертифікат на 25 тисяч гривень. А представники ТзОВ “Ґудвеллі” — два комп’ютери та пригосщали жителів села м’ясними виробами.
Сертифікат на 25 тисяч гривень від міської влади
На святі зведений хор учнів та випускників Кропивницької школи (художній керівник — Ірина Боднар) виконав пісню славетної землячки Костянтини Малицької “Чом, чом, чом, земле моя”, гімн учительській праці — “Вчителько моя” та “Вчительський вальс” та інші.
Наймолодші учні та учениці декламували віршики та заспівали “Вранці в школу поспішаєм”.
Учениця 5 класу Христина Фединяк виконала пісню “Не забудь”.
Христина Фединяк, "Не забудь, що тебе у школі ждуть"
Учениця 6 класу, вихованка танцювальної студії "Free Dance" Яна Атаман зачарувала східним танцем.
Яна Атаман, східний танець
Аматорський учнівський танцювальний колектив презентував танець “Контент”, присвятив композицію тим вчителям, яких уже немає серед живих.
Адресувала теплі слова усім присутнім, зачитала власні поезії випускниця школи, колишня вчителька Кропивницької школи, яка зараз викладає у Львові, Галина Бреславська. Випускник школи, який зараз проживає на Тернопільщині, автор п’яти книжок гумору Микола Базів пригадав шкільні роки та веселив гостей своїми гуморесками.
На заході звучало ще багато музичних композицій, гумористичних інсценізацій від учнів та випускників школи. А справжнім подарунком стали пісні у виконанні випускника школи, який зараз живе і працює в Києві, музиканта Василя Конєвича — “Від порога дитинства” та “Я бажаю вам сонця та миру”.
Василь Конєвич
Насамкінець на сцену запросили тих, хто у далекому 1969 році вперше пішов до першого класу нової школи.
А після завершення концертної програми всіх учителів, учнів, випускників знову покликав до рідної школи на урочисту лінійку шкільний дзвоник. У школі оформили багато стендів, на яких можна було переглянути фотографії — ще з тих давніх часів, коли Кропивницьку школу почали будувати.
Ще трохи фото:
Наталія Барнич,
випускниця Кропивницької школи
