У приміщенні Калуської спілки учасників АТО/ООС у четвер, 12 вересня, відбулася зустріч із сином загиблого учасника АТО Богдана Ризанича — Олександром.
— Плануємо у дитячій юнацько-спортивній школі “Сокіл” організувати Куток пам’яті загиблих учасників АТО з Калущини та Героя Небесної Сотні Ігоря Дмитріва, — розповідає голова спілки Олександр Соколовський. — Донедавна, нам було відомо тільки про сімох Героїв, котрі загинули на Сході України і які дотичні до Калуша чи Калуського району. Це — Василь Боднар, Юрія Пукіш, Павло Ліщинський, Іван Бєляєв, Іван Жекало, Сергій Токмаков, Богдан Гаврилів, а також Орест Сплавінський, який у 2014 році зник безвісти під Іловайськом.
Проте нещодавно атовці дізналися ще про двох загиблих захисників України, які колись жили у Калуші. Днями відбулася зустріч із сином та дружиною полеглого бійця Михайла Даніва (“Ахіма”), він пішов до війська із Запоріжжя, де жив із сім’єю. А 12 вересня у спілці відбулася зустріч, приурочена пам’яті Богдана Ризанича — начальника медичного пункту 150-го окремого протитанкового артилерійського дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, капітана медичної служби.
Богдан Володимирович Ризанич народився у Коломиї 17 листопада 1961 року (в його паспорті вказано інші дані). Згодом сім’я переїхала до Калуша: батько Богдана працював у правоохоронних органах, одержав у нашому місті нову посаду. Тут Богдан пішов у садочок, закінчив школу №3, а в 1985 році — Івано-Франківський державний медичний інститут. До того, як пішов служити за контрактом, 25 років пропрацював лікарем-травматологом Івано-Франківської міської клінічної лікарні №1.
“Був принциповим, мав свій погляд на світ, та водночас — добрим і безвідмовним”
Батько, як пригадує син Олександр, був дуже принциповою людино. Мав своє ідеологічне бачення світу, речей. Завжди говорив правду.
— Таким як він нелегко доводиться у суспільстві, — констатує син. — Проте водночас тато був дуже доброю і безвідмовною людиною, медиком. Досі багато пацієнтів із вдячністю його згадують. А все, чого у житті досяг я, все, що маю, — це завдяки йому.
Після закінчення Калуської школи №3 Богдан Ризанич вступив до франківського медичного вишу. Молодого фахівця спершу направили на роботу до Новоград-Волинська, згодом — на Сахалін. Там він три роки пропрацював хірургом-травматологом. А після розвалу Радянського Союзу повернувся до Івано-Франківська, почав працювати у цілодобовому травматологічному пункті міської лікарні №1.
Олександр розповідає:
— Тато був дуже активним. Любив спорт. Риболовля, походи в гори — завжди намагався викроїти для цього час у щільному графіку. А ще був творчою натурою. Залишив багато особистих записів та роздумів — про родину, роботу, ситуацію в країні.
Син Богдана Ризанича — Олександр Ризанич
“Про смерть батька довідався через годину”
Із початком воєнних дій Богдан Ризанич рвався на схід. Проте на фронт добровольцем його не взяли. Та чоловік зумів добитися того, чого прагнув. Записався у зону АТО медиком.
— Ми не знали, що тато підписав контракт, — каже Олександр. — Він нам не признавався. В лютому 2017 прийшла повістка з’явитися на базу у Тернополі. Батько зібрав речі і — поїхав.
З рідними зідзвонювався майже щодень. Проте про службу — як там і що — не розповідав нічого і нікому. Мовляв, то військова таємниця, всі справи буденні — рятувати життя та здоров’я. Рідні не знають навіть його позивного.
Прослужив капітан медичної служби, на жаль, не довго. Уже 3 квітня 2017 року він загинув від вогнепального поранення у районі міста Лисичанськ Луганської області.
— Про смерть батька я довідався через годину, — згадує Олександр. — Зателефонував його капітан. Я відразу поїхав до комісаріату і повідомив, а вже тоді з Івано-Франківська почали телефонувати у штаб, з’ясовувати причини трагедії.
У Богдана Ризанича залишилася дружина, син та двоє онучок.
— Він був добрим дідусем, — каже Олександр і його голос тремтить. — Дуже любив старшу онучку, а молодшу не встиг побавити: вона тільки-но тоді народилася.
Поховали Богдана Ризанича на Алеї слави міського кладовища Івано-Франківська у селі Чукалівка Тисменицького району Івано-Франківської області. Богдана Ризанича посмертно нагороджено медалями “За участь в АТО”, “За бойову звитягу” та надано звання “Почесний громадянин Івано-Франківська”.
У школі №3 встановлять пам’ятну дошку
На зустріч завітали однокласники Богдана Ризанича. Богдан Пришляк, Ігор Долинка, Олександр Челядин навчалися разом з ним з першого до десятого класу, товаришували. Вони і зініціювали встановлення дошки пам’яті Богданові Ризаничу на Калуській ЗОШ №3. Дошку планують відкрити 14 жовтня — до Дня захисника України. Якщо не встигнуть вирішити всі організаційні питання, урочисте відкриття перенесуть на листопад — до дня народження.
Зліва направо: Богдан Пришляк, Ігор Долинка, Олександр Челядин, Олександр Ризанич
— Він був лідером, активістом і заводієм, — пригадує Богдан Пришляк. — Отримав майстра спорту з акробатики, грав у футбол та волейбол за школу. Вчився дуже добре, школу закінчив з однією четвіркою.
— Водночас Богдан Ризанич мав загострене почуття справедливості. І люто не терпів несправедливість, — розповідає Олександр Челядин. — Часто через це сперечався з вчителями. Зокрема й негативно відгукувався про політику, яку проводить Радянський Союз. Йому не раз говорили педагоги: “Мовчи, бо договоришся колись!”
Коли Богдан Ризанич та Олександр Челядин зустрілись уже після інституту, розговорились. Довідавшись, що Олександр служив в Афганістані, Богдан із сумом констатував, що в нього не вийшло туди потрапити. І він про це жалкує.
Ігор Долинка пригадав, що після того, як отримав травму хребта, звертався до однокласника за професійною за допомогою. І Богдан Ризанич допоміг йому відновити втрачене здоров’я.
— Дуже був хорошим спеціалістом, чуйною людиною, — каже. — А ще в розмові відчувався великий патріотизм. Не дивуюсь, що Богдан поїхав на передову.
Як пригадали однокласники, Богдан Ризанич найшвидше серед усіх хлопців із класу оженився. Рахували: здається, то був другий курс. Син у нього теж найстарший з усіх дітей хлопців-однокласників.
— Дякую всім, хто береже пам’ять про мого батька, — зазначив Олександр Ризанич. — Для нашої сім’ї це дуже важливо.
— А встановлення пам’ятних дощок Героям на школах, — підсумував голова Калуської спілки учасників АТО/ООС Олександр Соколовський, — стане своєрідним нагадуванням для молодого покоління, як треба любити рідну землю.
Для дошки пам’яті син попросив використати фото, на якому батько веселий, усміхнений та щасливий:
— Такий, яким його пам’ятають усі.
Богдан Ризанич
