— Давай, я тобі покажу, як це складати, — пропонує молода жінка.
— Вася сам! Вася сам! — майже агресивно відповідає хлопець двадцяти років і показує, як він вміє робити вежу з дерев’яних прямокутників.
Таку картину можна було спостерігати перед одним із занять молоді з інвалідністю у калуському «Карітасі». Молода жінка, яка пропонувала допомогу, — соціальний працівник Мар’яна Крушец. Уже більше двох років двічі на тиждень вона займається з цією молоддю. Вася прийшов на заняття зашвидко, як і Олежик та Зенко. Останні спокійно грали в доміно, лише час від часу з-під лоба звертаючи увагу на Васю та Мар’яну.
Заняття проводять за тенісним столом. Збоку стоїть настільний футбол, до стіни прикріплений телевізор. Кругом — багато світлин, а на підвіконні сохнуть вироби з глини.
— Вони мають сохнути три тижні. Тоді ми передаємо їх до Кахелини для запікання у печі, — пояснює Мар’яна.
Вироби робить молодь з інвалідністю. Їх продають, а отримані гроші йдуть на потреби «Карітасу».
На фортепіано стоять розфарбовані баночки. З однією з них у руках виходить Мар’яна.
— Зенку, а чию баночку ти забрав? Твоя ось тут стоїть. Пам’ятаєш, ми на неї отакі сердечка приклеювали, — запитує соціальний працівник.
Зенко — чоловік років тридцяти. Він підходить до Мар’яни і пробує пояснити, що не знає, чию забрав. Поводить себе дуже спокійно. Його пояснення ледь чутне й зрозуміле.
Починають сходитися й інші учасники благодійного фонду «Карітас». Всі вітаються, сідають навколо столу. І тут заходить жіночка років за п’ятдесят за руку з дорослою донькою. Звуть її Марія. Зразу ж помітила, що соціальний працівник Мар’яна захрипла:
— І де ж ви горло простудили. Від погоди чи на балю?! Розказуйте все, — розпочинає усміхнено.
Далі пані Марія активно обдзвонює всіх, хто запізнюється на заняття. Після одного дзвінка каже:
— Вони не будуть. У нього загострення. Це ж епілепсія.
Ромашки журналістці подарувала Уляна
До приміщення заходять дві дівчини років за двадцять. Одна з невеличким букетом ромашок у руках. Дарує їх мені.
— Вони такі натуральні. То, щоб ви знали, що ми вас любимо, — каже дівчина Уляна.
Після цього вона кожному розказує, що іде на день народження племінниці, якій сьогодні 15 років. Купила їй срібні кульчики і шоколадку. А потім згадує, коли в її рідних день народження. Взагалі, поводить себе дуже розкуто і ділиться всім з таким невимушеними емоціями малої дитини.
Поки розминають в руках глину, яку роздала Мар’яна, пані Марія розповідає історії зі свого рідного села на Городенківщині. Час від часу співає. А потім сміючись каже:
— Мій чоловік питає, чи наш отець колись править у церкві, бо у нього таке відчуття, що він тільки з нами сидить.
Біля пані Марії спокійно сидить її донечка Богданка. Вона слухає маму, усміхається. Коли пані Марія щось її запитує, вона намагається відповідати, проте не завжди виходить.
На занятті ліпили сердечка з глини. Хтось таки зробив сердечка, хтось занадто буквально сприйняв фразу Мар’яни «спочатку робимо пеленичку як на вареник» і таки зробив вареник, хтось зробив мисочку кумедної форми.
Тільки Оксана нічого не робила з глини, вона вирішила, що хоче малювати. Глиною займалась її мама. Правда, недовго, бо Оксана всидіти на місці не може, тільки шукає, що б то цікавого десь у закутках знайти, подивитись, взяти в руки.
Заняття завершилося чаюванням та записом присутніх. Окрім однієї дівчини, всі самостійно вписали своє прізвище й ініціали. Коли прощалися, то пані Марія нафарбувала своїй доньці губи. В чергу зразу ж стала Оксана. Всі ж дівчата прагнуть бути красивими.
Фото: KalushNews.City
