Представники громадських організацій Калущини, музейні працівники і волонтери минулої неділі взяли участь у поминальних заходах на Львівщині — у селі Червоне Золочівського районі, на горі Жбир біля Ясенова та в Підгірцях Бродівського району — за вояками, які загинули під час боїв під Бродами в часи Другої світової війни. Цього року минає 75 років з того часу.
Першим пунктом призначення став військовий меморіальний цвинтарі біля села Червоне на Львівщині.
Тут у неділю, 28 липня, відбулося перепоховання 29-ти воїнів-дивізійників, які полягли у битві під Бродами у липні 1944 року.
Останки дивізійників віднайшли пошуковці меморіально-пошукового центру "Доля". Троє пошуковців "Долі" загинули на Сході України. Учасники цієї організації вже багато років ведуть пошукові роботи з виявлення захоронень та останків загиблих як у Другій світовій війні, так і жертв НКВС.
Імена 29-ти дивізійників наразі невідомі, але пошуковці сподіваються, що за порядковим номером на солдатських жетонах їх вдасться встановити.
Віддати шану полеглим однодивізійникам зміг прибути до Червоного лише Зенон Врублевський. У розмові із журналістами він згадував, як неповнолітнім хлопцем, потайки від батьків, записався у дивізію. Так само зробив і його старший брат.
На заходах у Червоному планували бути ще шестеро дивізійників, але через погіршення стану здоров'я не змогли.
Священники відправили поминальне богослужіння у каплиці на території кладовища.
Перезахоронення дивізійників відбулося за християнським звичаєм.
У момент захоронення полеглих воїнів пролунав військовий салют.
Віддати шану полеглим прийшли члени братства ОУН-УПА, духовенство, представники влади, молодіжних організацій, нащадки дивізійників.
Наталія Карпович із Гошева щоразу відвідує заходи, приурочені дивізійникам. У руках у неї фото дядька її матері — Петра Мельниковича. Світлину знайшли лише кілька років тому за одвірком.
Петро Мельникович був дивізійником, воював під Бродами, потім — в УПА. Загинув у криївці у Гошеві.
Вже кілька років родина шукає хоча б якісь відомості про його дружину Анну (у дівоцтві — Дрозд) родом з Калущини та сина Михайла, орієнтовно 1942-1945 років народження. Лише відомо, що Анну Петро привіз із Німеччини. Вони разом були в УПА, у бою її контузило. Анна була освіченою і мала якусь посаду станиці чи у проводі.
"Була така інформація, що Анні із сином вдалося повернутися до Німеччини. Але це так чи ні, нам не вдалося довідатися", — каже пані Наталія.
Наталія Карпович просить всіх калушан, жителів району, особливо тих, хто має прізвище "Дрозд", розпитати своїх старших родичів, чи їм щось відомо про Анну Дрозд та її сина Михайла.
Скорботні заходи минулої неділі також відбулися у селі Підгірці Бродівського району та на горі Жбир, де розташований меморіал воїнам Першої української дивізії "Галичина".
Як згадував підстаршина дивізії "Галичина" Іван Мамчур, українці під Бродами тримали позиції у другій лінії оборони, у першій стояли уже загартовані в боях бійці німецького Вермахту. Проте сталось так, що дивізія опинилась у першій лінії і прийняла на себе весь удар радянських військ, які значно переважали числом.
У результаті боїв під Бродами загинули тисячі дивізійників, багато потрапили в полон. Дехто влився в лави УПА, а декому вдалося вирватися з оточення й вирушити на Закарпаття, а звідти в місто Нойгаммер, де дивізію наново доукомплектували.
Участю українських військових у перепохованні дивізійників обурився майбутній народний депутат від “Слуги народу” Макс Бужанський і звернувся до Міністра оборони Степана Полторака з низкою питань.
Мабуть, жодна тема української історії не викликає скільки суперечок, як створення дивізії СС "Галичина" За що боролись українські дивізійники, що спонукало молодих галичан йти у дивізію, яку ціну вони заплатили за свій вибір — в "Історичній правді" з Вахтангом Кіпіані.
