Оксана Гладенька з дитинства мріяла стати дизайнером, але здобула освіту фінансиста, працювала у банку, зробила кар’єру від рядового касира до заступника начальника департаменту. Та в один момент Оксана вирішила, що схема «дім — робота — дім» — не для неї. І тут у нагоді стала нереалізована дитяча мрія.
Ми з родиною мешкаємо в невеличкому селі Тужилів, недалеко від Калуша. Маю двох чудових донечок, терплячого чоловіка. То справді треба мати ангельське терпіння, щоб сприймати всі вигадки творчої дружини.
Як це часто буває в авторитарних сім‘ях, мене не питали, ким я хочу бути. Тому навчалася я у Прикарпатському університеті імені Стефаника на економічному факультеті. Але скільки себе пам‘ятаю, завжди щось малювала, вигадувала, майструвала, складала якісь композиції. Дуже хотіла стати дизайнером.
Менш ніж через рік я «видряпалася» по кар‘єрній драбинці догори. Після університету працювала в банку касиром. А в першу декретну відпустку я вже йшла з посади заступника начальника департаменту по роботі з касирами.
Жити за схемою «дім — робота — дім», то дуже одноманітно. Коли народилась моя перша донечка, то щоб урізноманітнити декретні будні, я почала робити листівки. Спочатку їх просто всім роздаровувала, потім стала думати: куди б їх збувати. Якийсь час співпрацювала з сувенірним магазином «Оле-Тур», що в Івано-Франківську.
Почалося все дуже давно із засушених між сторінками книг пелюсток троянд, листочків, дрібних квітів. Ту всю «траву» я почала викладати в композицію. Виходило якось дуже по-особливому.
Першу свою композицію подарувала мамі з татом, коли ще вчилася на третьому курсі університету. Потім на День Валентина я вирішила подарувати майбутньому чоловікові листівку. То була моя перша листівка ручної роботи. Потім було ще кілька листівок, виконаних в такій же техніці. Як виявилося пізніше, техніка, в якій я працювала, з'явилася в Японії, ще у сиву давнину і називається «ошибана» — пресована флористика.
Чим тільки я не пробувала займатися! З часом у свої листівки я почала додавати атласні стрічки, різні шнурки, перлинки, декоративні квіти, іншу дрібну фурнітуру. Потім була вишивка стрічками, декупаж, квілінг. Зараз я роблю весільну поліграфію ручної роботи та весільні аксесуари. Навчилася робити скриньки «Матусині скарби», продаю її за 300 гривень. Створюю альбоми.
Іноді клієнти хочуть те, що ти ще ніколи не робила. І тоді доводиться або відмовити клієнту, бо ти не вмієш цього робити, або навчитися чомусь новому і зробити. Я обираю другий варіант. Насправді вчитися новому в наш час— не проблема: є безліч майстер-класів на Ютубі, Пінтересті.
П’ять робочих днів займаюся хендмейдом, субота — хатня робота, а неділю цілком присвячую дітям і родині. У мене цей рік почався з того, що я поставила собі за мету працювати в такому режимі. Стараюся працювати вдень. Колись могла і вночі, але тепер такий «драйв» мені не під силу. Дуже хочеться зберігати гармонію: приділяти достатньо часу і сім‘ї, і дітям, завжди зберігати в домі лад і позитивний настрій.
Оксана Гладенька на ярмарку майстрів
Оскільки живемо в селі, то з приходом весни треба стежити, щоб і город бур‘яном не поріс. Грядки обробляти мені допомагають сестра, моя і чоловікова матусі. Тому навіть у найгарячішу сільськогосподарську пору маю трохи часу для творчості. І це завдяки підтримці рідних.
Давно мріяла про власну майстерню. В цьому році моя мрія стала реальністю. Чоловік пообіцяв — і зробив!
Дуже важко, як і більшості майстринь, просувати на ринок свої вироби. Намагалася рекламувати, але це не дало результату. Створила свою групу у Фейсбуці, є сторінка в Інстаграмі, маю свій блог. З власного досвіду скажу: щоб добре продавати товар чи послугу, потрібно весь час бути в режимі онлайн. Викладати фото нових робіт, репостити, відповідати на запитання потенційних клієнтів.
