Ми часто проходимо повз цей будинок на площі Героїв, 3. Просто не помічаємо у самому центрі міста. Він надійно захований за більшими будівлями.
Все ж, коли помічаємо, то обов’язково звертаємо увагу: він ніби живе у своєму власному світі.
Цей світ майже не зберігся у Калуші: будівля збудована на початку ХХ століття і одна з небагатьох, яка вистояла в час руйнувань міста у Першій світовій.
Будинок на площі Героїв, 3
Це звичний для того часу єврейський будинок. Де перший поверх використовували для підприємницької діяльності, а другий — для помешкання.
На початку 30-х років минулого століття перпендикулярно до цього будинку добудували двоповерхову будівлю. Сьогодні її стан хороший, майже всі квартири заселені. Натомість стара частина буквально зсувається в одну сторону. Тут живуть тільки в одній квартирі на другому поверсі.
Закритість будинку в самому центрі є ідеальним місцем для молоді, яка тут ховається для своїх справ: як от покурити чи сходити в туалет. Одного разу навіть запалили ґанок.
Ґанок — це дерев’яна прибудова до пустої квартири на першому поверсі:
— Я пам’ятаю, як у 90-х тут жили старенькі чоловік та жінка. Квартира і територія біля неї були дуже чисті. У них не було своїх дітей, зате мали прийомну. Саме їй належить ця квартира. Вона приватизована. Проте, з того часу, як померли ці чоловік з жінкою, тут ніхто не живе, — каже пані Галина, яка мешкає поверхом вище.
Ґанок уже починає жити окремим від будинку життям. Ще трохи й відвалиться. Про те, що перший поверх незаселений, свідчать і занедбані туалети. У цьому будинку вони не у квартирах, а на вулиці.
Навесні 2017 року Івано-Франківська філія проектного інституту перевірила ступінь аварійності будинку. Вона розробила рекомендації щодо можливого його укріплення. Рекомендували підсилити фундамент, відремонтувати стіни, відновити потріскані балконні плити і т.д.
Зразки фундаменту, які брали на експертизу до Франківська
Восени 2017 року міська влада визнала, що будинок на площі Героїв, 3 перебуває в аварійному стані. А квартира № 5 взагалі непридатна для проживання. При формуванні бюджету на 2018 рік міська рада не передбачила коштів на його реставрацію, відповідно до висновків Івано-Франківської філії проектного інституту.
Піднімаюся сходами старої частини будинку. Кругом потріскані стіни, сходи круті, що звично для старих будівель, проте, з сильно знищеними сходинками.
На маленькому коридорчику другого, останнього, поверху стояти дивно. Відчуваєш, що у тебе під ногами явно нерівна підлога. Будинок просто зсувається однією стороною вниз.
З коридору старі двері ведуть на балкон. Він вузенький, площу Героїв звідси бачиш, як через шпарину. Трохи страшнувато йти, бо балкон у тріщинах, але цікавість розпирає: туалети для квартир на вулиці не часто зустрінеш.
— Ми просили змінити нам ринви. Одну замінили, другу залатали. Правда, зробили це так, що до туалету треба йти з парасолею, коли дощ падає, — розповідає пані Галина.
На нашу розмову вийшла ще одна жителька — пані Оксана:
— Дивує, що будинок у центрі міста просто занепадає. Пам’ятаю, як заселилась, то в туалеті ще була вода. Ми не вимагаємо ремонту в квартирах, там ми самі справимося. Але вимагаємо, щоб будинок зовні ремонтували й підтримували.
Мешканці будинку неодноразово зверталися до влади міста з проханням відреставрувати будівлю. За цей час було змінено всю її каналізацію, замінено вхідні двері та підремонтовано ринви.
І пані Оксана, і пані Галина не живуть тут з діда-прадіда. Отримували квартири, будучи на черзі і працюючи на підприємствах міста. Пані Оксана заселилась сюди в 70-х роках минулого століття, тут виросли обоє її дітей. А батьки пані Галини отримали житло вкінці 80-х років. Батько пані Галини тоді працював у ЖЕКу. Їй було чотири роки. Її брат уже народився тут. Згадує, що з того часу постійно були проблеми з будинком: то труби замерзали взимку, то ще щось.
Пані Галина заводить до своєї квартири: однокімнатна, доглянута, з нещодавнім ремонтом. Прописано тут п’ятеро осіб. Галина каже, що живе стільки ж.
У квартирі нас чекає чотирирічна Христинка, яка, соромлячись, ховається у кімнату. Ми з Галиною рухаємося у маленьку ванну, вона показує на бойлер. Виявляється, стіни будинку не витримують великої ваги. Минулого року в березні бойлер просто звалився на пральну машинку, яка стоїть під ним. Наступного дня Галина в черговий раз побігла до міської ради. Там порадили написати заяву на переселення. Так і зробила.
З міської ради відповідь на заяву прийшла в листопаді. Пропонували однокімнатні квартири на вулиці Будівельників чи Каракая. Казали переселитись до Нового року. Пішли дивитись на квартири, переїжджати передумали.
— Ми тут вкладалися, робили ремонт, все гіпсокартоном зашили: думали, що буде краще триматися. А там умови в квартирах неможливі. Треба шалені гроші вкласти у ремонт, — обурюється Галина.
Галина водить по квартирі, показує тріщини, які встигли з’явитись після ремонту. Христинка уже уважніше приглядається до мене.
Весь кухонний стіл заставлений документами: оригіналами, копіями, різноманітними зверненнями та відповідями. Галина нещодавно найняла адвоката.
Численні заяви, звернення й відповіді щодо стану квартири
Купити самим житло важко, зважаючи й на стан здоров’я Христинки. Вона — інвалід дитинства. І її лікування не з дешевих. Галина не хоче називати й афішувати хворобу дівчинки. Просто показує документи, де зазначається, що Христинка повинна мати окрему, свою кімнату. Власне ці документи й показують у міській раді, коли ті дають однокімнатні пропозиції житла для сім’ї.
— Ми уже й не знаємо, на що сподіватись, — каже Галина.
