У Львові кулінарна блогерка — пані Стефа, а у нас своя — пані Люба. Це ми про Любу Біріну, калушанку, якій багато господинь і ґазд, не тільки Калуша, дякують за кулінарні рецепти, поради, а ще неймовірні соуси та приправи її чоловіка.
Блогерство почалось з livejournal, де пані Люба створила сторінку «Моя кухонька». Рецепти її, а фото — чоловіка Олександра. Зараз Люба Біріна веде сторінку у фейсбуці, де понад дві тисячі друзів активно реагують, коментують і поширюють кожен рецепт калушанки. У фейсбуці, разом з чоловіком, веде сторінку крафтових товарів, які cамі виготовляють — Lubany. Ідея ютуб-каналу та своєї книги є, проте, через брак часу, ще не реалізовується.
Штоллен
Як сталося, що хімік за освітою у «місті хіміків» стала знаним блогером-кулінаром, поговорили з Любою Біріною.
— Ви досі працюєте за освітою?
— Ні, останні дев’ять років працюю технологом кондитерського виробництва. Спеціалізуюся на розробці та впровадженні нових видів печива.
— Тобто ваше хобі поступово стало роботою.
— Так, кухня мені завжди подобалася більше, ніж все решта.
— У господині й так купа клопотів, а тут ще й кухня... Коли читаєш ваші рецепти, то все розписано з таким смаком і любов’ю. Невже куховарство не набридає?
— Погоджусь, що готування не завжди відпочинок, іноді й рутина. Люблю готувати у вихідні, завжди продумую страви на суботу, неділю. Стараюся пробувати щось нове, експериментую. Працюю не у Калуші, з роботи приїжджаю пізно. Тоді не до кулінарних подвигів, тому готую щось звичне й просте. Потрібно розуміти, що кухня — це й столова, де треба готувати швидко та багато, й лабораторія, де місце експериментам. Правда, дуже не люблю мити посуд, але без цього ніяк.
Осетинські пироги
— Ваш блог, як і сторінку у фейсбуці, активно читають й обговорюють. З чого почалося блогерство і чому російською?
— Все почалося з великого кулінарного порталу kuking.net більше 10 років тому. Там я знайшла багато друзів та однодумців, почала готувати зовсім по-новому, багато вчилася. З часом зрозуміла, що є певні напрацювання, якими варто поділитися. Так і був створений блог у 2009 році на платформі Живого Журналу. В той час там була унікальна тусовка людей, які любили кухню. Ми всі жили в різних куточках світу, об’єднувала нас одержима любов до кулінарії. От і відповідь, чому журнал вела російською. З часом багато з цієї тусовки перейшли на професійну основу: працюють шеф-кухарями, їздять з майстер-класами, відкрили власну справу, зрозуміло, пов’язану з кухнею. Живий Журнал опустів, зараз там тихо. Я продовжую викладати свої рецепти, вже українською. На жаль, не так часто, як колись.
— Погодьтеся, кулінарних блогів у нас дуже багато. Все ж ви не втрачаєте своєї аудиторії. У чому секрет?
— Треба питати моїх читачів. Я нічого не роблю для цього: не рекламую блог, не проводжу якісь акції. Просто даю рецепти страв, що готувала, чесно відповідаю на запитання, тішуся, коли готують за моїми рецептам, коли відкриваю для людей щось нове.
Грибова зупа
— Ви знаєте своїх читачів? Це виключно жінки?
— Та ні, є й чоловіки. Зрозуміло, що їх менше. Вікова категорія різна — є багато молодих господинь, котрі вчаться, є багато й зрілих жінок. Всіх особисто не знаю. Але є ті, з якими я спілкувалася від початку створення блогу і дотепер. Вважаю своїми друзями й ціную наше знайомство.
— Яка ваша кухня?
— Космополітична. Дуже люблю американську випічку: чізкейки, брауні; з італійської — різотто, піци, десерти. Печу хліб на заквасці за рецептами європейських пекарів. Зараз освоюю технологію приготування домашніх ковбас. Почала працювати над сирами, бо то не лише смачно, але ще й дуже захоплююче.
Макаронси та малиновий зефір
Пріоритетною залишається галицька кухня — то є смак дитинства! Багато страв готую так, як вчила мама, як навчилася в карпатському селі, де народилася. Я бойківчанка, бойківські страви мені дуже близькі. Зокрема, бурачиня, гопка, терті пироги, чир, кулеша, кисилиця. І це не повний перелік.
— Любите поекспериментувати з чимось незвичним?
— Насправді, я великий консерватор у їжі: жаби, змії, черв’яки — це не моє. Напевне, найнезвичніші страви творить мій чоловік Олександр. Він приготував такі соуси, що змусив подивитися на гострі страви під іншим кутом, раніше я зовсім не їла гостре. А його цибулева приправа! Я полюбила цибулю в такому варіанті. До речі, у мене з дитинства було неприйняття цибулі.
Ковбаса
— Бачу, підтримку від родини відчуваєте?
— Так. Рідні — це мої дегустатори і експериментами вони задоволені. Чоловік також любить куховарити. Саме він фотографує мої страви.
— І фото виходять дуже «смачними». Зараз модно використовувати для приготування органічні продукти. Чи підтримуєте це і де купуєте продукти?
— Овочі використовую ті, що вирощує моя мама. Молочні продукти купую на ринку. Це все органічне. М’ясо — теж на ринку або в спеціалізованих магазинах. Крупи, борошно в звичайних крамницях. Дещо, більш ексклюзивне, через інтернет-магазини. Як от: закваски до сирів, добавки до ковбас.
І рецепт «шпинатних вареників» від Люби Біріної
Шпинатні вареники
Тісто:
пучок молодого шпинату помити, просушити, відрізати стебла (виходить 120 г), помістити на сковорідку під кришку на малий вогонь, щоб зм’як. Покласти в блендер, додати води (120 мл), збити.
До шпинатної суміші додати сіль, 1 білок, 2 ст. ложки олії, близько 450 г борошна. Замісити вареничне тісто. Помістити в плівку, залишити на півгодини.
Начинка:
сир (творог), домашній твердий сир та сир типу «голландського» (всі сири в рівних пропорціях), 1 жовток, сіль. Тверді сири потерти на терці, змішати з сиром-творогом та жовтком.
Сформувати вареники. Відварити в підсоленій воді. Готові зверху полити зажаркою:
Порізати дрібно підчеревину, просмажити, додати м'ясо, порізане малими кубиками (1*1 см), смажити до напівготовності. Вкинути різану цибулю, в кінці заправити домашньою сметаною. Додати сіль і чорний перець.
