Голинянки розпочали виготовляти для українських захисників свої “фірмові” налисники з картоплі та тушкованої капусти. Як завжди — чітка організація процесу: одні готували тісто, інші — смажили млинці, хтось готував начинки (навіть вдома), на завершальному етапі — закручували налисники та вакуумно упаковували. Спільними зусиллями за вісім годин безперервної роботи виготовили майже 400 млинців.
Продукти приносили з дому, частину отримали у місцевій крамниці безкоштовно. Для начинки: капуста тушкована з цибулею і морквою або картопля — попередньо відварена у мундирах, перемішана зі смаженою цибулею. Також голинські газдині готували налисники, в яких поєдналидва види начинок одразу.
Кснія Тринцолін принесла відварену картоплю та власноруч готувала свою фірмову начинку і закручувала налисники. Ксенія — активна учасниця всіх волонтерських заходів у рідному селі: жінка ходила разом із мамою на плетіння сіток та вдома сушили інгредієнти на “козацький борщ”. Крім цього, збирали гуманітарну допомогу для свого брата, його побратимів, сусідів та односельчан, які боронять Україну.
“Мій рідний брат в минулому — атовець. Цього разу, коли почалась війна, він повернувся з другом з роботи Києва і зразу — у військкомат. На початку березня пішов служити, зараз захищає центральну частину України. Амуніцією його забезпечили, тому ми нічого не закупляли. Тепер по можливості стараємося передати у його військову частину гостинці з дому: батончики, сало, налисники тощо. Брат, коли телефонує, розповідає, що старші місцеві жителі, там, де вони служать, підтримують їх. Приносять гарячу їжу, пускають у свій дім помитися. Моя мама через переживання частіше ходить до церкви, у п'ятницю, як матір героя, має читати одну із стацій Хресної дороги.
На початку вона переживала і за мене з сином, тому хотіла відправити нас за кордон, проте я була категорично проти, адже це зрада по відношенню до брата, про якого я піклувалася, коли мама була на заробітках. Він для мене — як ще одна дитина. А мій 10-річний син — його похресник, наш захисник вдома: зробив собі паперові автомати, ножі і проводить тренування, щоб бути готовим, як вуйко, захищати рідних.
Ксенія встигає не лише бути активною волонтеркою, але й не залишає свою улюблену справу, бо вважає, що попри всі негаразди кожна жінка має прагнути до краси в усьому — руки і нігті теж мають бути завше доглянутими. Робота дозволяє Оксані трохи підзаробити грошей для своєї сім'ї та для допомоги армії.
Свої, зроблені з любов'ю налисники, голинянки передали для бригади в якій служить лікар їхньої амбулаторії. Завтра ж приготують наступну партію таких млинців.
