«За течією повниться ріка» – четверта збірка поетичних творів калуського поета, просвітянина Івана Ткачика. Вона вийшла друком цього року у Львівському видавництві «Сполом». Автор не вперше у своїй творчості звертається до канонічної форми вірша – сонета й на його основі складнішого витвору – вінка сонетів. За своєю суттю, ця збірка є антологією: в ній вміщені сонети і вінки сонетів із двох попередніх книжок Івана Ткачика, а також – написані автором у 2019–2020 роках.
Книга складається із п’яти розділів. Перший із них – «Мотиви бранця почуттів» – це сонетний звукоряд, наповнений філософськими роздумами про життя, про вічне почуття любові до всього сущого, переживанням за долю оточуючих (особливо молоді), за долю рідної землі, за долю України. Автор переймається тим, що «Хтось за кермом шаліє до нестями, // Хтось правил переходів не затямив». Його болить, що «Зі Сходу ще й вітри несуть загрозу // І дню, і людям. Сходить все на пси». Щодо тих, хто ллє бруд чи то в телеефірі, чи в соціальних мережах, автор має свій рецепт: «Зневага і сарказм – для них від нас рецепти».
Згідно з християнським вченням, людина створена за образом і подобою Божою. Образ Бога в людині є найважливішою її рисою. Подібно до Бога, вона може своєю волею змінювати навколишнє середовище. Їй дана влада господарювати на Землі. Людина є вінцем творіння.
У книзі Буття читаємо: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку, створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на Землі» (Бут. 1:26-28).
То ж невипадково наступний розділ книги сонетів автор подає під заголовком «Вінець творінь Господніх – жінка». Бо саме жінку, наголошує автор, «величній місії… Бог присвятив», адже вона – «продовжувачка роду й жриця дому».
До речі, незважаючи на те, що оцей вінок сонетів увійшов окремим розділом до четвертої книги Івана Ткачика, автор також запропонував його читачам окремим виданням під аналогічною назвою: «Вінець творінь Господніх – жінка».
Над художнім оформленням цього видання (обкладинка і малюнки) працював калуський художник Володимир Романів. Як йдеться в анотації до видання, вінок сонетів присвячений жінці як виховательці роду людського, жінці-матері, берегині сімейного вогнища, а також її спробам домогтися рівності у відносинах та правах з чоловіками впродовж тисячолітнього становлення і розвитку людського суспільства.
Досить оригінальним зробив Іван Ткачик вступ до цього окремого видання. Він подав його як роздуми літописця. Не можу не поділитися ним з Тобою, читачу: «Літописець: Як же мені, грішному, це зробити (описати діяння княгині Ольги), якщо вона жінкою була? Написав: Мужеську мудрість мала». А під цими історичними роздумами літописця автор резюмує: «Не зміг змиритись й літописець з тим, що жінка, власне, ближче до ідеалу людини, ніж чоловік».
Та повернемось до четвертої поетичної збірки поета. Після розділу «Вінець творінь Господніх – жінка» уяву читача книжки «За течією повниться ріка» захоплює алегоричний вінок сонетів під назвою «Так прагне вольниці душа», яка, за висловом автора, «заперта в оболонку тіла», та все ж «змінити статус знайде шанс // В тріумвіраті бути вільна»…
«Життя нестримна карусель» і «Життя – лиш миті» переживає Ткачиків ліричний герой у наступних двох розділах. Розмірковуючи над одвічним «Де ж ділось стільки літ?», дізнавшись, що «в руїнах в Україні все», він вірить: «Україна з них постане». І він більш ніж впевнений, що ми таки «діждемось, зійде і на нас прозріння!».
У передмові (під промовистою назвою «Сонети вплетені в рядки») до четвертого поетичного видання калуського поета членкиня Національної спілки письменників України Леся Шмигельська зауважує: «Твори, датовані різними роками, говорять про те, що автор крок за кроком осмислює своє призначення на землі, не відштовхуючись від традиційності сонетного світу, заримовує класичні творива, іноді порушуючи кордони версифікаторства чимсь своїм, особливим».
Збірка «За течією повниться ріка» побачила світ частково за кошти бюджету Калуської міської територіальної громади в рамках діяльності комісії з питань підтримки книговидання місцевих авторів. Обкладинка і малюнки – калуського художника Мирослава Гаталевича.
Попруги рвуть(ся)
Зимовий день насупився, мов сич.
Що за життя? – на снігу, ні морозу,
Зі Сходу ще й вітри несуть загрозу
І дню, і людям. Сходить все на пси.
Взамін поезії надмрії – проза,
Не життєдайна – вибиває з сил.
«Не збийсь на манівці» – Господь просив,
На жаль, в народу помутився розум.
Куди ведуть загал новітні слуги,
Що із розгону вскочили в сідло?
Чи хтось на міць перевіряв попруги?
Попру́ги рвуть(ся)! Стануть диба коні,
Якщо ідеї ворогів з ОРДЛО
Хтось спробує утілити в Законі.
Б’є гнома в набат
«Без мене буде Україна,
Але що я без неї варт?!»
В. Ганущак
Він пережив себе у слові.
На бурунах прожитих днів
Томив в собі кохання й гнів
Та кріпнув і зростав в любові.
Із перших спроб в Рогатині
Був з музою своєю в змові,
Не зраджували рідній мові.
Щасливий! – був не в однині.
Завжди вступав в словесний бій,
Під захист свій брав солов’їну.
Одна із гном – його набій.
Б’є гнома змінена в набат:
«Без тебе буде Україна,
Але що ти без неї варт?!».
XV
Твій родовід від Єви, о мадонно!..
Вінцем творінь Господніх засіяла ти.
Величній місії тебе Бог присвятив:
Продовжувачка роду й жриця дому.
У поєднанні сил, і вроди, й доброти,
Усупереч своїй мінливій долі,
Виконуєш присвяту Божу й досі,
В усьому прагнеш ідеалу досягти.
Тебе завжди любили, та не берегли,
Для пристрасті держали й насолоди,
Тобою верховодив твій володар.
Та ти і по́сестри твої таки змогли
Із підневільних, гноблених віками,
Добитись рівності з чоловіками.
Невже ви, люди, безборонні?
Вдивляюсь в ранок крізь вікно,
За ним пахтять зацвілі вишні,
Ще спить бджола, ще тиша висне…
Немов дивлюсь німе кіно.
Навпроти школа, учнів виски
Лунати мали б вже давно,
Мабуть, задіяв хтось гіпноз,
Надівши маски всім на писки.
То ж хто цей скритний диверсант,
Що зупинив життя ритм звичний?
Сміється нишком комерсант…
Убивчий вірус у корні
Уже задіяв знак окличний,
Невже ми, люди, безборонні.
Довідка. Ткачик Іван Павлович нар. 17 січня 1950 р. в с Бабинці Борщівського р-ну на Тернопільщині. Пенсіонер. За фахом – радіотехнік, інженер-системотехнік. Працював на заводі «Позитрон» в м. Івано-Франківську, Калуському районному інформаційно-обчислювальному центрі, Калуському представництві Фонду держмайна України та Калуській міській раді. Депутат Калуської міської ради першого демократичного скликання (1990–1994 рр.), Двічі очолював Калуське міськрайонне об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка (1996–2000 та 2009–2011 рр.). Друкувався в місцевих калуських газетах, в літературно-художньому альманасі «З горіха зерня», вісниках XIV і XXII конкурсів ім. Мирона Утриска «З вершин і низин», літературних альманахах АНТ-Р-АКТ (Херсон–2019), «Ковток життя» Весна–2019 та «Ковток життя» Весна–2020 (Біла Церква). Дипломант XIV і XXII літературно-краєзнавих конкурсів ім. Мирона Утриска (м. Турка Львівської обл.). Автор поетичних збірок «Мовою душі і серця» (2009), «Не оглядаючись іду» (2014) і «Моя спонуко дій» (2018).
