У Калуській центральній бібліотеці ім. Т. Шевченка відбулася презентація другої поетичної збірки калуської поетеси Валентини Корнійчук. Ця збірка під оригінальною назвою «СвітлоТінь» побачила світ в Івано-Франківському видавництві «Місто НВ» торік, але через поширення коронавірусу авторка презентувала її тільки тепер. На презентації нового видання побували колишні співробітники і друзі поетеси, сусіди, посестри-союзянки.
Під час заходу присутні ознайомилися з життєвим шляхом пані Валентини, розповідь якої вдало доповнювали сімейні світлини (відеопрезентацію підготували працівники бібліотеки).
Уродженка Константинівки на Донеччині, родина якої пережила голод 1932–1933 років (бабусі по материній лінії вдалося вибратися з Харківщини на Донеччину і так вижити), зазнала репресій і була виселена (по батьковій лінії, який родом із Тернопільщини) через все своє життя несе в собі нескорений дух донецьких степів, любов до рідної землі і слова.
Через політичні переконання в 1973 році Валентина, тоді студентка російського відділення філологічного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка, була відрахована з вишу. Відрахована разом із іншими студентами, серед яких був і її майбутній чоловік, відомий поет і перекладач Василь Ганущак.
До Калуша молода сім’я приїхала в 1974 році, де пані Валентина працювала в дитячому садочку «Золота рибка», вчителювала в школах району і в десятій міській.
Незважаючи на сімейні турботи, наполегливій молодій жінці таки вдалося здобути вищу освіту: в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича. Правда, поновилася на третій курс аж за четвертою (!) спробою.
Валентина Корнійчук – учителька, просвітянка, членкиня Союзу українок – завжди активна в громадському житті. Вірші писала зі шкільних років. Друкували їх у збірнику «Відлуння», часописах «Перевал», «Новий час», «Тижневик Галичини», «Дзвони Підгір’я» та ін.
Валентина Корнійчук упорядкувала й видала книгу спогадів «Причали мої за обрієм…», присвячену пам’яті її чоловіка (2014), зібрала матеріали до книжки Василя Ганущака «Жбан запашного напою» (2017; упорядник Євген Баран).
Презентована книжка – друга поетична збірка у творчому доробку пані Валентини. Перша, «Причетність», вийшла 2011 року.
Оригінальна назва збірки «СвітлоТінь», як пише у передмові членкиня Національної спілки письменників України, заслужена вчителька України Оксана Тебешевська, «будить уяву і вже та уява вихоплює з простору те, що стало на дорозі світла, спинило його, упавши на серце, на душу темною чи напівтемною суттю; малює множинні тони від білого до чорного і все можливі співвідношення між ними; визорює ту барву, яку Богдан-Ігор Антонич означив як «піддану дією ріжних відмін світла або тіні в ріжній напрузі».
І саме таку барву, наголосила на презентації Оксана Тебешевська, яка була модераторкою заходу, має поезія Валентини Корнійчук.
До нової збірки увійшли різні за тематикою поезії, написані впродовж 2019–2020 років. У них авторка відверто і чесно розкриває своє небайдуже ставлення до життя в усіх його непростих і часто суперечливих проявах.
Книга складається із шести розділів. Перший із них «Я почалась із листопада» (саме в цьому осінньому місяці народилася авторка) повертає читача в дитинство, юність, до материнської любові, бабусиної хати, до родини… Розділ «За Альпами» присвячений Італії й Іспанії: свого часу доля закинула пані Валентину, як і сотні українок, до Італії.
Авторка щиро захоплюється античною красою цих країн, але ці захоплення тісно переплетені з ностальгією за рідною землею. «Місяцеслов»: поезія цього розділу стверджує, що лише у гармонії з природою людина сильна, самодостатня. І лише в гармонії з природою вона здатна творити красу.
Уродженка краю, де нині точиться війна і де проживають її рідні та друзі, не може бути байдужою до цього (розділ «Відлуння війни»). Душа ліричної героїні постійно в тривозі за Україну, вона наполегливо шукає відповіді на запитання «Хто ми?». Саме така назва наступного розділу збірки. Цікавий заключний розділ збірки – «Розсипи одкровень». Модераторка заходу Оксана Тебешевська вважає дуже доречним завершення цієї збірки, де авторка робить своєрідний «Підсумок», впорядковуючи саму себе, відредаговуючи минуле.
..
Про те, що своїм поетичним словом Валентина Корнійчук торкається найглибших почуттів – як патріотичних, так і духовних – говорила голова Калуської філії «Союзу українок» п. Люба Липовська.
Своїми враженнями від спілкування з пані Валентиною і від її творчості на презентації ділилися її колеги-вчителі, сусіди, союзянки, читали із захопленням улюблені поезії авторки. Приємно, що поезія Валентини Корнійчук до душі й молоді. У стінах головної калуської книгозбірні вона звучала у виконанні юних акторів молодіжного театру «ЛюбАрт».
Мені запали в душу слова Валентини Корнійчук, які вона помістила на обкладинці видання:
….
Пропоную вам, шановні читачі, деякі поезії з презентованої збірки і, впевнена, ви почуєте те, що хоче сказати своєю поезією Валентина Корнійчук.
***
У бабиній хаті
соломою пахне,
долівку лепехою
встелено на свята,
рядном із коноплі
вкривали канапу,
над піччю висіли
пучечки із м’яти.
Мов лебідь біліє
рушник над Ісусом,
так лячно чогось
подивитись на Бога,
бо ж він усе знає,
усіх розуміє.
Які у дитини
із Ним діалоги?
Спитаю у бабці,
вона нас навчає:
як шапку знімати
у хаті та церкві,
як дзвони на нас
благодать посилають,
як душу свою
готувати до смерти.
А з Богом розмова одна –
Це молитва,
А ще пам’ятати
Господні завіти:
любов переможе
ненависть у битві,
а з вірою треба
всім жити на світі.
Така лаконічність
у бабинім слові!
Зникають страхи
у рядках «Отченашу».
Сміливо до Бога
іду на розмову,
у теплих обіймах
приборкана пташка.
Нема вже бабусі,
і хата – сирітка…
І я вже стою
на порозі спокути.
Той образ з ікони
зринає нізвідки,
і хочеться дуже
в дитинство пірнути.
Травень
Під куполом блакитним океан трави
Розрихлює свої пахучі хвилі.
За видноколом бовваніють береги,
Здолаю я до них босоніж милі.
Парфумом гарматним дихає земля.
Лоскоче колосок ласкаво ноги.
В країні трав на троні королева я
І полонянка власного чертогу.
***
Осліп і онімів мій степ надовго.
Здається, на віки уже. Амінь!
По травах промінь сонячний зачовгав:
А раптом із незрячих хтось прозрів?
Але даремні з неба ці потуги:
Наосліп жити мовчки – це комфорт?
Ганьбу терпіти здатні та наругу?
Еллада степова – найнижчий сорт.
Пив довго степ із рук чужих отруту,
Облизувався, наче пив нектар,
Співав Кобзона і… «Червону руту».
Обдурений, облуплений злидар.
Як ти зумів зректися України?
Коротка пам’ять і мізерний дух.
Закликав ворога – кругом руїни,
І слава знищена на прах і пух.
Від сорому горю, неначе ватра.
Я винна без вини… Гіркий полин…
Це фінішна пряма на полі старту,
Це в небі журавлів – останній клин.
Притча
А загалом –
Живу по вертикалі.
Ігор Павлюк
Ми арії, ми скіфи, гали?
Хто ми в своїй чужій державі?
Докопуємось до коріння:
Можливо ми від «яня», «іня»?
Без сумніву – від гречкосія.
Стогнав, співав і сіяв, сіяв…
Зігнула праця гаком спину.
А він працює до загину,
Та все під проводом чужинця
До поту й крові аж по вінця.
І сталися метаморфози:
Нема ні гречки, ані воза.
А гречкосій горизонтально
Поповз. І загубивсь ментально.
Дарма тепер шукати предків,
Своїх пракоренів, абетки,
Бо скіфи, арії та гали
Жили й ходили загалом по вертикалі.
Вибори
Так встидно і безнадійно.
Душа над прірвою плаче.
Чому мій народ постійно
Глухий і, мов кріт, незрячий?
Це вже діагноз хронічний.
Не смішно мені, не смішно.
Забути б цей день навічно!..
Небавом розквітнуть вишні,
Хрущі загудуть над ними…
Шевченків мотив – вже символ
Країни – Неукраїни,
Й народ – лиш паяци в гримі.
Не хочу ваших спектаклів,
Себе від вас відмежую:
Ні карликів, ні гераклів –
За гідність я голосую.
31.03.2019
***
Споглядаю весну.
Цього року із вікон.
Ізоляція радости.
Вірус-корона.
В телевізорі хтось про біду просторіка:
Карантин стопроцентний, табу, заборони.
Та весна прокладає свій шлях безоглядно:
У природи і трони свої, і корони.
Прикривається маскою з ляку урядник.
А Христос із народом.
В короні терновій.
Липень
Розжареним диском на небі
Знеможене сонце зависло,
Завмер у ставку білий лебідь,
Неначе закляв хтось навмисно.
Ліниво схилили голівки,
Зіперлись на тин пишні мальви,
Сп’янілі, немов від горілки.
Спекота не тисне на гальма.
Повітря і те закипає…
Рятуємо тіло і душу
Від цього спекотного раю
В кабінці під струменем душу.
