Про це у соцмережі повідомила депутат міської ради Ольга Сікора.
"Помер мій друг - шанована людина, почесний громадянин нашого міста (заслужено!), гуморист-сатирик, член спілки письменників України, патріот, прекрасний чоловік, батько й дідусь ІГОР ГАВРИЛЮК. Клята хвороба!", — написала п. Ольга
Нагадаємо, нещодавно письменнику, поету, сатирику, гумористу, пародисту, члену Національної спілки письменників України, члену першого Крайового Проводу Руху, депутат Івано-Франківської обласної ради (першого та п’ятого скликань) Ігорю Гаврилюку присвоїли звання “Почесний Почесний громадянин м. Калуша".
На 20 березня, планували проведення у ПК “Мінерал” творчого вечора “Гаврилюкові — 80!”. Проте захід перенесли до відміни карантинних обмежень червоної зони.
Вічна пам`ять Вам, Ігоре Івановичу! Пам’ятатимемо Вас завжди!
З біографії письменника
Ігор Іванович Гаврилюк — уродженець села Довжки Калуського району, що на Івано-Франківщині. Освіта вища — інженер з експлуатації автомобільного транспорту. Мешкає в Калуші з 1968 року. З 1959 по 1968 рік працював на шахтах Донбасу машиністом підземного електровоза та вибійником, Там же вступив на вечірнє відділення гірничо-металургійного інституту. Три роки служив у війську, а після демобілізації, попрацювавши ще кілька літ вибійником, переїхав до Калуша, де й живе досі.
Одружився в 35 років. І аж тоді почав писати. Першу книжку прозових гуморесок «Вчений нянь» видав у 42 роки. Другу — «Пунктуація кохання» в 48 літ. Після виходу «Пунктуації…» (літературні пародії) був за рекомендацією Олега Чорногуза, Юрія Цекова та Павла Добрянського прийнятий до Спілки письменників Радянського Союзу. До речі, ані кандидатством, ані членством у комуністичній партії Ігор Гаврилюк себе не зганьбив, як не зганьбив себе жодним твором во славу партії чи Леніна. Вищу освіту здобув в Івано-Франківському інституті нафти і газу. Працював учителем, заступником головного інженера автотранспортного цеху, головою комітету народного контролю, журналістом.
Продовжував писати. Окрім згаданих вище збірок, видав ще «Малі діти — великий клопіт» (віршовані та прозові гуморески і літературні пародії), «Збираниця» (вибрані твори, теж мішанина, звідки й назва), «Новітня історія України» (сатирична, у віршах, виходила три роки поспіль окремими томами), «І кому ж то президента вдалось подоїти?» (сатиричні вірші), «Шпичаки» (політична сатира), «Прикарпатські браконьєри» (вибрані прозові та поетичні пародії), «Вербові тріолети» (пародії та фейлетони) та книжки для дітей: «Вірші для Солошки», «Сестрички-україночки», «Лікарські рослини», «Брати наші… великі та маленькі», «Загадки» (абетка) 1993 і 1997 р., «Сестрички-україночки» (вибрані твори), «Хто вночі свистить у ніс?», «Хвалилися окуні», «Наші пернаті друзі», «Казки-розмальовки». На столі в письменника — закінчена збірка літературних пародій «Інквізиція».
Ігореві пародії писані на твори найвідоміших українських поетів, серед яких чимало лауреатів Шевченківської премії — Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Леонід Талалай, Степан Пушик, Дмитро Кремінь, Павло Гірник, Петро Скунць, Володимир Коломієць, Павло Мовчан. І тому не дивно, що дехто з літераторів стверджує, що Ігор — один із найсильніших сучасних українських пародистів. Більше 20 разів його сатиричні вірші звучали (виключно з Праги) по всесвітній службі україномовного радіо «Свобода». У свій час його літературні пародії (а написав він їх більше 500!) друкувались у найвідоміших часописах. Зараз — через відсутність зворотнього зв’язку — письменник нікуди нічого не посилає?!
Окрім гумору, сатири та пародій, написав і видрукував чимало гострих статей та фейлетонів на природоохоронну тематику. Не один раз на цю ж тему виступав по радіо і телебаченню. Дещо з його доробку перекладалось на російську, угорську та білоруську мови.
Помер 14 квітня 2021 року.
