Перша вчителька: як бути для дітей і другом, і наставником

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 06.09.2018 09:59
  • 0

Знайомтеся: це — Галина Гелега, вчителька першого класу Пійлівської школи. На її уроки не йдуть, а поспішають. Навіть більше: учні із попереднього випуску завжди перед уроками чекали свою вчительку на дорозі, іноді — навіть перед її будинком. Нині вона знову навчає першокласників. І якщо дехто із вчителів трохи з острахом ставився до змін, які передбачає Нова українська школа, Галина Гелега зустріла їх з ентузіазмом. Про це вона сама розповіла на районній конференції вчителів.

Ми поцікавилися у вчительки, як їй вдається бути для дітей і другом, і наставником, та записали кілька порад — як чути свою дитину, як розвивати її здібності та чи слід дозволяти дитині помилятися.

 Надія Садула

Нарешті Нова українська школа дає  мені можливість робити те, про що давно мріяла, —  говорить Галина Ярославівна. — Адже досі вчитель не мав права виходити за певні рамки, були умови та правила. А тепер нам дозволили діяти на власний розсуд. У мене чимало цікавих ідей. І це не дивно, бо діти надихають, хочеться придумувати щось нове, щоб діти росли щасливими та життєрадісними. Щоб учні не боялися мене, а бачили поряд друга та наставника. Якщо ми не “засвітимо” дитячі душі, за нас це не зробить ніхто.

Друг — це, насамперед, той, хто любить дітей, поважає їхню думку.  Вчитель-друг дозволяє дитині повірити в себе. Не керує, а направляє . Підтримує у будь-якій ситуації. Іноді просте “Ти — молодець”, “У тебе все вийде” відкриває дитячу душу. А завищені вимоги, постійна критика породжує невпевненість і замкнутість. Коли дитина бачить, що у неї вірять, вона до тебе тягнеться.

 Іра Лисаник

Діти відчувають душу вчителя. Якщо бачать, що він щирий і любить їх, вони у відповідь дарують і свою любов. Дітей не обманеш! А коли вчитель щирий, то навіть будь-які зауваження сприймаються як належне. Дитина вірить, що вчитель хоче для неї тільки добра. Мої випускники, які зараз уже в п’ятому класі, все одно приходять до мене за порадами. Як і їхні батьки.

Чи просто виявити таланти, здібності дітей? Є такі діти, які відразу демонструють свої вміння — малювати, співати, акторську майстерність чи організаторські здібності. Але більшість у першому класі ще насправді не знає, що вміє. Тому я завжди рекомендую батькам записувати дітей у творчі гуртки. Але не змушувати ходити туди насильно. Дитина передумала ходити на уроки танців — записуємо у гурток шахів, не хоче — хай вчиться малювати чи різьбити по дереву. Тільки так можна відкрити талант дитини. Бог обдарував талантами усіх, просто не кожен розкрив його. Головне — вірити в дитину. І допомогти їй повірити в себе.

Найбільше люблю уроки дослідницького характеру. Щоб школярі досліджували, аналізували і представляли. Ми живемо у світ інформації. Але багато хто, навіть серед дорослих, не вміє її опрацьовувати і пояснювати іншим. Наприклад, практикую перевернуті уроки. Це коли діти самостійно вчать дома матеріал, а потім пояснюють його однокласникам.

У минулому році ми готували проект для дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Учні пояснювали близьким, чому потрібно сортувати сміття. Виготовили таблички з проханням не смітити і встановили їх на березі річки, у лісі. Знімали ролики. Нічого не виграли, але досвід залишився.

Люблю уроки-подорожі. Вивчати сторони горизонту набагато цікавіше на вулиці, ніж у кабінеті.

Практикую нестандартні домашні завдання. До прикладу, підготувати на завтра інсценізацію казки. І справляються! І ролі вивчать, і костюми підберуть

 

 kalushnews.city

Діти повинні вміти користуватися  гаджетами, Інтернетом. Повинні вміти розмежовувати інформацію. Знаходити нове і корисне. Так вони стають впевненими, вчаться відстоювати свою думку.

Користування телефоном — необхідне вміння у сучасній школі. Звісно, йдеться, не про Інтернет-ігри. За допомогою гаджета можна знайти потрібну інформацію для проекту, зняти відео, підготувати презентацію і викласти її у своєму блозі на YouTube. Так формується медіаграмотність, ораторське мистецтво.

Порада батькам: більше спілкуйтеся зі своїми дітьми. Повірте, у дітей — серйозний дефіцит спілкування з батьками. І його не заповниш розмовами ні з учителькою, ні з друзями. Так, у школі дитина вчиться писати, читати, рахувати, будувати стосунки з людьми, що поряд, тобто вливається в соціум. Але вона ніколи не зможе повністю зреалізувати себе як особистість, якщо в неї не віритимуть, її не підтримуватимуть, і з нею не спілкуватимуться батьки.

Присвячуйте свій час дитині. Читайте разом з нею, творіть, просто розмовляйте. Не можна, щоб свій вільний час дитина заповнювала Інтернетом.

Про те, що у дитини — брак спілкування, бачу з розмов. Дітям хочеться поговорити про кішку, річку чи футбол. А вдома їх не слухають.

Вчитель мусить знайти спільну   мову з батьками. Це буває не просто. Інколи, щоб достукатися, потрібно два-три роки. З батьками інколи  важче (сміється), ніж з дітьми. Допомагають спільні справи творчого чи побутового характеру. Навіть звичне прохання — прибити картину чи допомогти на екскурсії зближує.

До речі, уже цього навчального року я разом із першокласниками та їхніми батьками спільно ходили до лісу. Гарна нагода познайомитися. А як цікаво було батькам разом із школярами грати в “Зайчика”! Казали, що давно так не відпочивали.

Найбільше здружують  клас спільні проекти, справи, свята. Наприклад, на день народження учня кожен із однокласників підходить до іменинника і щось бажає — щиро і від себе. Взагалі здружити клас нелегко. Насамперед слід нівелювати нерівноправність між дітьми з багатших родин і бідніших. Якщо вчитель однаково ставиться до всіх, діти теж сприйматимуть однокласників як належить. Не можна, до прикладу, когось задіювати у виставі тільки тому, що зможе купити певне вбрання. Навпаки, стимулювати, аби діти допомагали один одному. Хтось немає смартфону, щоб зняти відео, — допоможе друг. Допомогти дітям стати одним цілим — це безперервна робота. Вони не повинні здогадуватися, що їх “здружують”. А відчувати, що є окремими пазлами спільної мозаїки.

Перший клас на Першому дзвонику Із сторінки Галини Гелеги у Фейсбуці

Навчаю дітей, що не можна відповідати злом на зло. Спершу треба відійти у сторону, заспокоїтися. Поговорити. Можливо, за допомогою вчителя. Адже не обов’язково, що інший зробив шкоду навмисне. Може, він сам страждає через це.

А конфліктних ситуацій буває багато. Дівчата сваряться одна з одною набагато частіше. Хлопці більш згуртовані. А дівчатка — “не те сказала”, “гуляла вчора з іншою подругою” — і все, відразу вороги, відразу “розбірки”. Пояснюю, що не все почуте потрібно сприймати за чисту монету. Могли щось не так зрозуміти, хтось щось не так переказав.

Конфлікти потрібно залагоджувати відразу. Потім набагато важче. Використовую “мирилки”.

Мої діти мене навчили, що не можна тиснути, це відштовхує.( У Галини Ярославівни — четверо дітей: доньці — 26, синам — 23, 16 та 12 років.— РЕД.). На прикладі власних дітей я бачу, як змінюється світосприйняття. Теперішні діти — зовсім інші. Вони змалку демонструють, що є особистістю, хочуть, щоб поважали їх та їхній особистий простір. У своїх дітей я навчилася багато, зрозуміла, шо не можна диктувати, примушувати. Навпаки, треба відступити, дати дитині самій зрозуміти, що вона в чомусь не права. Дітям потрібно дозволяти робити помилки (звісно, не спонукати до цього). Бо без помилок не буде права вибору.

 

 kalushnews.city

Своїм випускникам я кажу: “Я завжди буду вашою мамою. У мене просто з’явилися нові діти”. Мої попередні випускники зустрічали вранці мене біля дому. І так разом ми йшли до школи. Я зберігаю повну скриньку їхніх побажань та привітань — так приємно дивитися, як “дорослішають” їхні малюнки. Діти виростають, ідуть далі, у них — нові вчителі, нові завдання.

Із сторінки Галини Гелеги у Фейсбуці
Із сторінки Галини Гелеги у Фейсбуці
 

Головне фото — kalushnews.city

 

Коментарі:

Останні новини