Брати Саєвичі: Микола — відомий державний діяч і вчений, Євген — старшина УСС, Володимир — суддя

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 07.09.2018 17:30
  • 0

Старий Угринів відомий в Україні і за її межами здебільшого тим, що тут народився Степан Бандера. Але це село дало Україні багато інших відомих людей. Серед них— родина Саєвичів.

Глава родини Михайло Саєвич походив із села Струтин, що на Рожнятівщині. Здобув педагогічну освіту в учительській семінарії. Потім його направили  у село Старий Угринів, де спочатку вчителював у народній школі, а згодом став директором. Саме у Старому Угринові у сім'ї Саєвичів народжується троє синів — Володимир, Євген та Микола-Амбросій

Близькими родичами Саєвичів були Войнаровські — нащадки племінника гетьмана Івана Мазепи. Войнаровські були частими гостями Саєвичів у Старому Угринові. Директор школи мав дружні взаємини із родиною Глодзінських. Саме дружина місцевого пароха о. Володимира Глодзінського — Катерина, бабуся Степана Бандери, разом з вчителем із Середнього Угринова Іваном Шикаловичем були хресними батьками наймолодшого сина Саєвичів — Миколи. Свідоцтво про народження на ім'я Миколи-Авросія Саєвича виписував тодішній помічник священника Староугринівської церкви  В'їзду Господа в Єрусалим  Андрій Бандера. Про це розповів Середньоугринівський сільський голова, дослідник біографії Миколи Саєвича Тарас Федорів.

Найстарший син директора народної школи — Володимир — навчався на факультеті права у Львівському університеті, який успішно закінчив у 1912 році та здобув фах правника. Відтак, свою професійну кар'єру тісно пов'язує з містечком Яворів, що на Львівщині. Саме там на перших порах працює адвокатом, а згодом і суддею. У Яворові Володимира Саєвича знали як принципову, ділову, щиру та доброзичливу людину. Вердикти судді Володимира Саєвича сприймали як належне, бо добре знали, що він перед тим, як винести вирок, детально все обмізкує, вивчить та обов'язково прийме правильне рішення. На жаль, на 48-му році життя його серце раптово перестало битися. Він ще не встиг багато зробити із того, що планував, про що мріяв, адже був не лише правником, а й активістом громадського життя в Яворові.

Середній син Саєвича— Євген-Лев — приурочив своє життя військовій справі. Був військовим старшиною. У 1914 -1918 роках перебував у рядах легіону Українських січових стрільців. Раніше закінчив Станіславську гімназію. У 1918 році зголосився добровольцем в Українську галицьку армію. Не раз брав участь у бойових операціях проти російського та польського військ. Перебуваючи в чотирикутнику смерті, 29-річний Євген Саєвич захворів на тиф. Молодший брат Микола відвіз його до оселі батькового товариша – пароха с. Залуччя (Коломийщина) о. Миколи Гагаюка, де він помер 2 жовтня 1920 року. У 1995 році Коломийське товариство “Поступ” розшукало могилу героя, поновило її, спорудило пам’ятник.
Наймолодший із Саєвичів—Микола-Амбросій — народився 17 грудня 1885 року. Хлопцеві було лише 12 років, коли помер батько. Але мати доклала всіх зусиль, щоб її син здобув  освіту. Микола закінчив гімназію у Станіславові та факультет філософії і права Львівського університету.
Під час першої світової війни Микола Саєвич поринув у вир боротьби за Українську державу. Будучи старшиною австрійської армії, Микола Саєвич разом із тисячами таких, як і він, юнаків, добровільно вступає до лав Українських січових стрільців. Згодом четар Саєвич бере участь у боях на Маківці, потім неподалік Болехова. Тут він дістає поранення, а після одужання йому доручають командувати сотнею. Як свідчать родинні спогади, Микола Саєвич керував почесною сотнею на похороні Івана Франка.

Злiва направо – Дмитро Вiтовський, Микола Саєвич, Михайло Гаврилко. 1916 рік Фото із сайту "Музейний простір Волині"

Як тільки російські війська залишили Волинь і її зайняли австрійські частини, серед галичан зародилась ідея налагодити добрі взаємини з українським населенням того краю. У січні 1916року сотник Дмитро Вітовський та четарі Микола Саєвич і Михайло Гаврилко вирушили на Волинь. 

На Волині січовим стрільцям присвятили серію листівок до 100-річчя відкриття шкіл Фото із сайту Волинської ОДА

За короткий час стрільці відкрили на Волині 50 народних шкіл. 

Згодом, у 1918 році, Микола Саєвич вливається в ряди УГА, де на перших порах, як і брат Євген, був старшиною.

Старшини УГА: отаман Н. Гірняк, поручник В. Старосольський, М. Саєвич, полковник Д. Вітовський, М. Гаврилко, І. Боберський, О. Семенюк Фото із сторінки про Миколу Саєвича у Вікіпедії

Впродовж 1918-1919 років Миколі-Амбросію доручають комісарувати в ЗУНР, в Косові, а вже в 1920 він стає бойовим референтом Української військової   організації, яку очолював Євген Коновалець, та організатором Пласту і членом Верховної пластової ради.

Активна громадська діяльність Саєвича викликає невдоволення у польської влади. Щоб уникнути арешту, він змушений був емігрувати до Чехії. Там закінчив Українську господарську академію у Подебрах, здобув диплом інженера-лісівника, захистив докторську дисертацію на тему: "Шкідники карпатських лісів". Повертається на Батьківщину.

У 1929 році  митрополит Андрей Шептицький призначає Миколу Саєвича охоронцем-управителем церковних лісів та полонин "Перегінська пуща" площею 25 тисяч гектарів. В Осмолоді Саєвич створює зразкову пасіку, велике форельне господарство, унікальний "Лісовий музей". Він також утворює кілька карпатських заповідників.

Сидять ігумен Климент Шептицький і Тарнавський, за ними директор Гладкий, далі— інженер Микола Саєвич Фото із сайту Рожнятівської районної бібліотеки

Після приходу радянської влади "Лісовий музей" був розграбований.  Перед другим приходом комуністів  Микола Саєвич  змушений був емігрувати  до Польщі, родина залишилася в Івано-Франківську. Проживав Саєвич у Кракові у таборі для переміщених осіб. Раптово захворів і помер 3О березня 1944 року.

Іменем Миколи Саєвича названо вулиці у рідному селі Старому Угринові та в Івано-Форанківську. Середньоугринівська сільська рада встановила премію імені Миколи Саєвича для найкращих учнів місцевої школи, у сільському  музеї зібрані експонати про родину Саєвичів.

Меморіальна дошка Миколі Саєвичу на будинку в Івано-Франківську, де він жив Фото із сайту Івано-Франківської міської ради

Також на будинку, де проживав Микола Саєвич в Івано-Франківську, у 1999 році встановлено пам'ятну дошку на честь нашого земляка.

 

На основному фото, яке взято із  сайту  pinterest.co.uk , четар УСС Микола Саєвич веде волинських дітей до школи, 1916 рік

 

Коментарі:

Останні новини