Він служив у дивізії СС «Галичина». Лідія Іваницька розповідає про батька

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 16.04.2018 16:23
  • 0

Лідія Іваницька відома багатьом калушанам. Саме завдяки їй у місті є музей-оселя родини Івана Франка — один з найунікальніших закладів музейно-виставкового центру Калуша.

Пані Лідія любить розказувати про свою родину: це західноукраїнські інтелігенти. Вона родичка теперішнього очільника УГКЦ — Святослава. Прадід Лідії Іваницької є прапрадідом патріарха.

По центру - прадід Лідії Іваницької Фото надане з сімейного архіву Лідії Іваницької

Ми зустрілись, щоб також поговорити про родину пані Лідії. А саме про тих її представників, які служили в лавах дивізії СС «Галичина». Цього року виповнюється 75 років з часу її створення.

Для багатьох дивізія СС «Галичина» асоціюється з тими, хто служили нацистам і тому зрадили українців. Проте, Лідія Іваницька переконана, що це неправда:

— Ви розумієте, там були самі західноукраїнські греко-католицькі інтелігенти. Вони себе позиціонували не інакше як українці і точно боролись за інтереси свого народу. До того ж, рідного брата мого батька — Мирослава Штуняка — розстріляли ті ж нацисти у Станіславові 17 листопада 1943 року за з’язок з УПА. В той день було страчено 27 українських хлопців. Зараз на місці розстрілу—  пам’ятник страченим у Івано-Франківську. Ну не міг після такого мій батько йти й служити нацистам.

По центру - Ярослав Полатайко, доброволець дивізії СС "Галичина"  Фото надане з сімейного архіву Лідії Іваницької

П’ятеро  з родини Лідії Іваницької служили в лавах дивізії: її батько — Роман Штуняк, його родич — Ярослав Качай, брати мами пані Лідії — Ярослав Полатайко, Роман Глинка і Іван Шинтак. Троє з них емігрували разом з дивізією: спочатку до Західної Європи, а потім до США та Канади. Двоє повернулися додому. Серед них був і батько пані Лідії.

Роман Степанович був торговцем, тому постачав продукти харчування у дивізію. Влітку 1944 року в битві під Бродами його поранили в руку. Після цього, разом з іншими дивізійниками, опинився в Чехії. Проте, він не емігрував на Захід, як більшість дивізійників, а повернулися додому. Там його чекала молода дружина та двоє діток. Роман Штуняк розумів небезпеку для своєї сім’ї. Західна Україна була під радянською владою, а він був у лавах дивізії «Галичина». У рідній Надвірні залишитися не міг. Тому змушений був переїжджати з місця на місце разом із сім’єю. Саме так родина потрапила до Калуша у 1946 році. Роман Степанович й дальше займався торгівлею. Працював в ОРСі. Це був відділ робітничого постачання, що організовував державну роздрібну торгівлю.

Весілля батьків Лідії Іваницької, 14 лютого 1937 року Фото надане з сімейного архіву Лідії Іваницької

З 1949 по 1955 роки пані Лідія не бачила свого батька:

— Мама була молодшою і красивою, вона його не любила, тому й не могла більше з ним жити. Мені було дуже важко це пережити. Я дуже любила тата. Пам’ятаю важкі післявоєнні роки, коли я маленька з ним ходила від села до села, щоб щось продати.

Роман Штуняк весь цей час проживав у Східниці. Там у нього була нова сім’я. Про це пані Лідія дізналась після закінчення школи і разом з подругами відправилася шукати тата. Вони пішки пройшли дорогу від Трускавця до Східниці. Для Лідії Іваницької цей шлях не був важким. Каже, що обійшла всі Карпати і Кавказькі гори:

— То тепер все болить і важко рухатись, а колись...

Коли у Східниці знайшли будинок батька, то він не міг упізнати пані Лідію:

— Запитав котра з нас його дочка і показав на Оксану Франко, яка була зі мною. Думав, що вона — то я.

З того часу Лідія Іваницька підтримувала зв’язок з татом. Він постійно передавав їй продукти. Спочатку до Львова, де пані Ліда навчалася в університеті, потім до Калуша.

— Одного літа у мене була практика в Прибалтиці. Обійшли ми її всю. А я на сьомому місяці. То тато туди переслав мені пеленки, бо боявся, що там і народжу, — сміється пані Лідія.

У 1971 році Роман Штуняк помер у Львові. Там він був на лікуванні. Поховали на Личакові, щоб не везти аж до рідної йому Надвірни:

— Я дуже рада, що він там похований. Відвідаю його могилу, трохи спущуся цвинтарем, а там Франко, отець Чарнецький — мій покровитель, зразу і їх провідаю.

___

Що таке дивізія СС «Галичина». Історична довідка.

Дивізія СС «Галичина» існувала з 1943 до 1945 років. Це була складова військ Ваффен-СС Німеччини. Тут могли служити іноземці, тоді як у вермахті повинні були бути тільки німці. Дивізія «Галичина» мала різні назви за свою коротку історію. Останньою була: перша українська дивізія Української Національної Армії. Виключно така назва побутує серед емігрантів-колишніх добровольців дивізії. На прапорі дивізії був тризуб. Галицький лев був відзнакою. Дивізія з українців у німецьких військах не була дивиною. Загони з місцевого населення створювали майже на кожній території, окупованій нацистами. Вступати до лав дивізій агітувала українська еміграція. Головним їхнім аргументом була можливість військового вишколу українців і створення своєї регулярної армії. В майбутньому це могло послужити боротьбі за власну державу. Однією з вимог української сторони, при створенні дивізії, була неможливість її використання проти українського народу. Після капітуляції Німеччини, радянська влада вимагали видачі їм галицьких дивізійників. Європа не погодилась, бо на час війни добровольці були громадянами Другої Речі Посполитої, а не Радянського Союзу. На Нюрнберзькому процесі радянська сторона не довела причетність дивізії «Галичина» до нацистських злочинів проти людства. Дії добровольців дивізії проти мирного польського населення та євреїв перевіряли й пізніше. Проте, досі їх не підтвердили.

На головному зображенні мама й батько Лідії Іваницької

Коментарі:

Останні новини