Сатирик і гуморист Ігор Гаврилюк написав перше оповідання і чекає на реакцію читачів

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Гуморист і сатирик, поет, автор понад 500 пародій Ігор Гаврилюк досі оповідань не писав. Це — перше. Автор каже, що буде вдячний за відгуки, особливо, за критику.

Дівчина з іменем квітки

... Його літа не лише ’’на осінь повернули’’, але й стрімко покотились вниз, як ’’торба з горба’’, а він і досі не зустрів дівчини, що наснилась десь 20 літ тому...
Спливали роки. У нього сім’я, з отих, котрі ’’міцна держава’’, дорослий син, пішла в кращі світи донечка, дві внучки, а отої дівчини зі сну, все не було й не було.
Він не здогадувався, що б мав принести в його життя прихід загадкової дівчини, але чекав... роками.


І ось... Серед літа, як завжди в останні роки, поїхав у Карпати, щоб завершити працю над романом, що затяглась, здавалося, назавжди.
Висока струнка дівчина з копицею чорного волосся, привітною посмішкою і затаєним смутком в очах, відразу привернула увагу.


Ввечері біля ватри (де виявилось, що вони сусіди по будиночках) познайомились.
— Арніка,- назвалась дівчина, подаючи руку.
— Арніка? — здивувався.
— Арніка, не дивуйтесь. Ім’я у мене рідкісне. Кажуть, буцім, десь у горах росте цілюще зілля з чудовою квіткою. Я, правда, її не бачила, а в Карпатах вперше.
— Покажу, — пообіцяв.
— Буду вдячна.


Наступного дня — ввечері — Арніка у нього в гостях. У нього багато роботи, але часу на спілкуванн з дівчиною чомусь не шкода.
У неї попереду ще кілька днів відпочинку і дорога довжиною в життя.
Поселилась з братом в будиночку його побратима по АТО. Братові 27, їй 20. Студентка.


Його кімната, стіни якої забули запах вапна, чисто підметена, підлога нашвидкуруч вимита. В кімнаті стіл, пара стільців, ліжко, сякий-такий посуд. На стіні — іконка Божої Матері, дівоче фото матусі, що недавно відійшла за обрій та світлина внучки Олесі. Ото і все в його багаторічному притулку з облупленими стінами, де він написав більше 10 книг.


Арніка сидить за столом навпроти нього, праворуч від неї вікно з відчиненою квартиркою, що дає йому привід час від часу доторкатись до її руки: ’’Вам не зимно’’?
— Дякую, ні, — відказує гостя, але руку жодного разу не забирає.
... Арніка. Арнічка... йому б не знати такої квітки і такого дівочого імені...


Тихенько розмовляють. Знайомі, здається, вічність.
Він читає жартівливі вірші. Арніка слухає уважно, а коли текст їй дуже подобається, кладе руки на стіл, на руки голову і дивлячись на нього, сміється самими очима. 


Їм добре вдвох, дівчині подобається його манера письма і читання, йому — її манера спілкування.


Минає кілька годин. Іноді в очах Арніки на мить з’являється зажура. Глибока. Про причину не допитується.


... Пізній вечір. — Брат по неї не приходить, — мовчки дивується господар.
— І не прийде, — читає його думки гостя.
Вони розуміють одне одного без слів. Називається це спорідненість душ. У двох водяних знаків — Рака з Рибою. Рак — дівчина.


Очі в Арніки — два мінливі озерця, розгледіти колір яких при свічці важко (електричне освітлення відсутнє).
Родимка біля шиї в дівчини-квітки добре помітна і за недостатнього освітлення. Його очі часто на ній зупиняються, Арніка це відчуває, але певна — він до неї не торкатиметься.
До півночі — година.


— Дякую за вечір! А можна, я ще й завтра прийду? — запитує дівчина, коли він проводжає її, і не чекаючи відповіді, щезає за дверима.
— На добраніч, Арніко, чекатиму! — гукає навздогін і йде до себе.
Але дівчина не приходить ані завтра, ані післязавтра. А до її від’їзду залишаються дві неповні доби.


Третього дня вони знову вдвох.
Він признається, що уже почав втрачати надію.
— Втома,- пояснює дівчина, — багато і далеко ходимо з братом, але, як бачите, я тут. І як добре, що я вас зустріла!
(Ці загадкові слова Арніки він так ніколи й не розгадав).


— У мене є гарне вино. Вам можна?
— Мені уже 20!
П’ють черлене вино. Читає знову гумор, але не багато. Більше слухає її. У неї глибокий грудний голос.
— Співаєте?- 
— Трохи.
— Заспівайте щось для мене.
Арніка на хвильку задумується, а тоді співає пісню без назви. Сумну. Про війну. Сучасну.
Після кількох строф замовкає: ’’Далі забула’’.
Голос приємний.
— Ще трішки вина?
— Може, досить?
— Залишається небагато.
— Гаразд.


Знову п’ють вино. Дівчина розповідає про себе. Закінчила школу. При слові — школа — в голосі Арніки бринить сум 
(якийсь важкий спогад про школу).... Нині студіює право в університеті — другий курс. Є у неї ще один братик — молодший школярик. А ще — вірна подруга — більше, аніж сестра, не рахуючи мами, що теж сестра! Хлопця у неї нема. Любила, правда, одного... в третьому класі. Нещодавно познайомилась з 30-и річним розлученим чоловіком. Зараз він на заробітках в Польщі. Дуже уважний, дарує квіти і це їй подобається...
Його обсипає жаром. Знає він цих 30-и річних розлучених мисливців на незайманих юнок з допомогою старих, як світ, прийомів (увага, невеличкі презенти, прогулянки при місяці, квіти, компліменти, натяки на шлюб і ненав’язливе нарікання на власну долю, порятунком якої може стати тільки вона...).


Але тут же рішуче відганяє цей джек-потівський сценарій і слухає Арніку далі.
... У неї зовсім трішки страйкує якийсь внутрішній орган, але то пусте. Є у неї друзі з серйознішими вадами і нічого, живуть. Один — невеличкий на зріст — але ж дістають до землі ноги, — жартує, — має красуню дружину і не журиться, другий — теж невеличкий — взагалі чудо — двоє діточок і така бородище. що як цілуєшся з ним, то наче з щіткою...
... Вакарчука терпить, пісню ’’Карпати знову програли у футбол’’ вважає гумором, а пісні радіо ’’Промінь’’ на кшталт ’’Заведу кота’’ чи ’’Ням-ням-ням’’ разів з десять поспіль не слухає, то дурня
А ще їй наснилось, що вона вагітна — під серцем зародилося нове життя, воно росте, рухається і це чудово!


І тут йому в голову знову вперто лізе 30-и річний розлучений, що проводить за кордоном півроку без жінки. Він повернеться і швидко допоможе матеріалізувати її мрії...
Але ще дужче сердиться на себе: а хто ти такий, чоловіче, що маєш підбирати дівчині пару? Може, ти сват із шлюбного агенства? Може, сам закохався і претендуєш на батьківство? В паспорт давно заглядав? А в дзеркало? Тебе й за хрещеного батька візьме хіба що хтось з родини! І то навряд...


Арніка розповідає про себе ще багато такого, що б не довірила навіть матері, котра сестра.
Вона йому цілком довіряє.
Він ловить себе на думці, що таку дівчину міг би й покохати! Навіть зараз, якби... якби між ними не пролягала часова безодня... глибиною щонайменше у піввіку...
— Хочете ще вина?
— На денце, — підставляє чарку.
Смакують запашне черлене вино, але час розходитись.


Дівчина знову випереджує його, дякуючи за вечір і додає: ’’А можна. я прийду до вас ще й завтра, але вже вдень, хочеться виспатись перед дорогою’’?
— Чекатиму, — відповідає і тут раптом щось стається у нього з очима.
— Що у вас з очима?
— Хвоїнки вчора потрапили в очі.
— Мені таке знакомо.
Проводжає гостю, повертається і відчуває якийсь новий запах. Пахне полином. Розставання?


Арніка приходить перед вечером. Розмова не складається. Обидвоє напружені і сумні. Сидять недовго. Допивають черлене.
— То я вже піду, — каже дівчина.
— Добре..
Вона встає, виходить із-за столу і йде до виходу.
— Мені, Арніко, так хочеться обняти вас на прощання, але боюсь образити.
— Я сама можу це зробити, — заявляє дівчина, і пригортаючись, легенько обнімає його.
Він міцно обнімає її і несподівано, як для неї, так і для себе, цілує обидва глибокі мінливі озерця — спершу ліве, тоді праве і знову ліве...
На них з розумінням і співчуттям дивляться Матері — одна з ікони, друга з фотографії.


І тільки акуратно застелене ліжко, усвідомлюючи свою абсолютну непотрібність, сердито рипить усіма залізними елементами: ’’ Хіба так прощаються? Неадеквати якісь!’’
А двоє, міцно обнявшись, стоять мовчки. Тепер він цілує очі в зворотньому порядку — спершу праве, тоді ліве і знову праве.
Арніка, перекладаючи голівку з одного його плеча на друге, кожен раз губами, ледь чутно, торкається його щік....


Час для них зупинився. Час, але не безсердечна маленька годинникова стрілка, що невтомно близиться до півночі.
Дві долі, дві споріднені душі, у яких немає ані спільного майбутнього, ані хоча б шансів на скору стрічу і яким сьогодні важко, прощаються. Прощаються, не здогадуючись, що назавжди...


Проводжаючи наступного ранку Арніку до автомобіля, він запитує: ’’А коли у вас день народження?’’ 
Вона називає.
І він аж тепер розуміє: це й була ВОНА, дівчина, що наснилась йому 20 років тому! 
Дівчина, з якою провів кілька вечорів! 
Дівчина, що народилася в той самий день і рік, коли пішла в засвіти його донечка, теж Арнічка... у віці 20 літ...

... Минає два роки. Молода дружина, подаючи чоловікові сніданок, раптом каже: ’’Як добре, що я вас зустріла!’’
— Дякую, люба, — але хіба ми з тобою знову на ’’ви?’’
— Ні, любий, просто я ще не звикла, — відповідає жінка, впускає на долівку горнятко з кавою і заливається рясними слізьми...

...І в той самий час в далекому провінційному містечку до сивоголового чоловіка на мить повертається дар мови. Він розплющує очі і питається у внучки: ’’Як справи, Олесенько?’’
— Дідусь заговорив! — гукає дівчинка, — що б ти хотів, дідусю?
— Хотів би ще хоч раз побачити Арніку.
— Арнічка, дідусю, молодша сестричка татуся, мені про неї розказували, але уже 20 років як її не можна побачити.
Можна, Олесенько, і ми з нею скоро зустрінемось, але я не про неї, а про квітку, що росте в горах і теж називається АРНІКА.
Це були його останні слова.

... Минуло ще півроку. Дзвінок у квартирі пролунав у полудне. Арніка відчинила двері. В коридорі стояла чорнява красуня з сумним поглядом.
Дівчину зі світлини в кімнаті з облупленими стінами впізнала відразу.
— Олеся?, — запитала бліднучи.
— Так, Олеся, а ви теж Арніка?
— Арніка, але чому теж?.
Олеся простягла їй конверт: ’’Прочитаєте, дізнаєтесь, дідусь просив передати. А я піду, мій поїзд за годину’’.


... Арніка відкрила конверт. Виймаючи з нього кілька акуратно складених аркушів, помітила, що з конверта на стіл сипляться і сипляться жовті пелюстинки якоїсь квітки з дивним запахом...
І раптом щось сталося з її очима — туди, мабуть, потрапили хвоїнки, що невідомо звідки взялись у міській квартирі...

Головне фото взято із сайту photographers.ua

Коментарі:

Останні новини